Позиція багатьох моїх колег по еміграції не витримує жодної критики. Ця вічна спроба залишитися в білих рукавичках – “ми ні при чому” – викликає подив. Ви при чому. Ми всі в цьому лайні, це лайно лежить на нас усіх. Досить вдавати, що ви до цього не причетні. Чим довше ви прикидаєтеся, тим більше стаєте співучасниками путінських злочинів.
З кожним російським ударом по Україні розсипається в пил ганебна брехня про “війну Путіна”. Це не війна Путіна. Це війна Росії. Досить брехати Заходу, що в Росії є антивоєнний рух. Є якась кількість пристойних людей, які мовчать. Але це одиниці на загальному тлі. Хтось сидить у в’язницях, але й вони потрапили туди не тому, що мріяли про подвиг. Таких героїв, як Скобов і Горінов, лічені одиниці.
Безумовно, за те, що відбувається, є історична провина на всіх нас, але значно більша провина лежить на тих, хто, сидячи на грантах, намагається обманювати західну громадську думку, продовжуючи розповідати казки про те, що є якась “інша Росія”, якої насправді немає.
Війна стала буденністю, вбивства стали буденними. І наша справа – кричати, що вбивства не можуть бути буденністю. Путін – воєнний злочинець, і всі люди, які працюють на Путіна, – воєнні злочинці. Будь-яка спроба змазати цю картину робить людину співучасником.
Сьогоднішня путінська Росія – це ворог, як фашистська Німеччина. Тому треба допомагати Україні виграти війну, і так, треба дати Україні ракети, що будуть летіти на Москва-Сіті. Це принципова позиція, і її повинна дотримуватися будь-яка людина, яка вважає себе російським патріотом.
