В одному зі своїх текстів я говорив про цілі, які ставив перед собою, провокуючи свій арешт. На першому місці була мета привернути додаткову увагу до моїх публікацій, що обґрунтовують необхідність кардинального розширення військової допомоги Україні.
Таких публікацій з моменту віроломного нападу нацистської Росії на Україну у мене було близько сотні. У цих публікаціях я даю оцінку режиму Путіна як нової постіндустріальної форми нацизму, настільки ж небезпечної для цивілізації, як і його історично перша форма, що вимагає від цивілізованого світу такої ж відповіді.
У цих публікаціях я даю аналіз ідеології путінщини, що сходить корінням до ультраконсервативних концепцій XIX століття про особливу російську духовність, особливу російську цивілізацію, особливий російський шлях. Це ідеологія національної винятковості, національної переваги російського месіанства. Причому вся російська особливість зводиться до того, щоб терпіти насильство з боку сильнішого і не обмежувати себе в насильстві щодо слабшого. Це, власне, і є нацизм. Його суть – вседозволеність сили.
Це бунт архаїчних, печерних інстинктів проти встановлюваних цивілізацією правових і моральних обмежень на насильство і жорстокість. Нам можна все. Те, що можна нам, не можна іншим. А що можна іншим, вирішуємо ми. Ось квінтесенція програми путінської кліки, її проект нового світового порядку. Це повтор гітлерівського проекту світового панування.
Розтоптавши конституцію власної країни, путінська кліка розтоптала і міжнародне право, наріжний камінь якого – категорична заборона на анексії.
Диктатору потрібен не якийсь шматок випаленої землі, де ще років 20 нічого рости не буде. Йому потрібно змусити світ визнати його право брати те, що йому заманеться.
Не можна брати чуже – базовий принцип будь-якого цивілізованого співжиття. У сучасному глобалізованому світі порушення заборони на анексії руйнує всю систему міжнародної безпеки і стабільності. Це вже двічі призводило до світових воєн у XX столітті.
Відкинувши заборону на анексії, Путін зіштовхує людство в нову світову війну.
Я ріс серед людей, які бачили світову війну не в кіно! Усі вони ненавиділи війну. Для мого покоління так само, як і для них, аксіомою було: це не повинно повторитися. Путінська кліка вкрала в нас цю аксіому, підмінивши похабненьким “можемо повторити”.
Подібно до кліки гітлерівської, вона розбудила в людях найтемніші, найнижчі інстинкти: прагнення панувати над іншими, пригнічувати, принижувати, катувати, наступати чоботом на обличчя іншого. Вона розбестила мій народ, перетворивши значну його частину на зомбоване стадо, яке забуло, що не можна брати чуже, не можна нападати на сусіда, не можна вбивати.
Тут звучали свідчення свідків сторони захисту – людей, які знають мене добре, знають багато років. Вони всі одностайні в тому, що я ненавиджу насильство. Так, я ненавиджу насильство. Я не можу і не буду байдуже спостерігати, як путіністські банди розбійників і вбивць, іменованих російською армією, катують сусідній народ – тільки тому, що сімейний ґвалтівник, який сидить у Кремлі, вважає цей народ неповноцінним недомірком, який утік із його сім’ї.
Між нами, які ненавидять насильство, і тими, хто дозволив собі повернути в Європу жахи війни, яких вона не знала з 1945 року, пролягає екзистенціальна, антропологічна прірва. Суперечка між нами не може бути вирішена в жодному суді. Це громадянська війна. Путінська Росія перетворилася на генератор абсолютного зла, смертельну небезпеку як для навколишнього світу, так і для власного населення.
Цю небезпеку потрібно усунути так само, як було усунуто небезпеку, що виходила від гітлерівського рейху. Танки, що вторглися на чужу землю, не зупинити закликами до миру і совісті. Танкам не соромно. Танки можна зупинити тільки іншими танками. А тому – більше танків для України! Смерть російсько-фашистським загарбникам! Смерть Путіну – новому Гітлеру, вбивці і катові! Слава Україні! У мене все.
