Україна не зацікавлена в окупації російських територій. Це очевидно. Бо Україна веде виключно оборонну війну суворо в межах міжнародного права… Але якщо ми говоримо про потенційні перемовини – підкреслюю, про потенційні – нам доведеться посадити РФ за стіл навпроти. На своїх умовах. Ми абсолютно не плануємо благати: “Будь ласка, сідайте домовлятися”. Натомість є перевірені практикою ефективні засоби примусу.
Крім економічних і дипломатичних, це також військовий інструмент. Нам треба завдавати Росії значних тактичних поразок. У Курській області ми наочно бачимо, як військовий інструмент обʼєктивно застосовується, щоб переконати РФ увійти до справедливого переговорного процесу. Ще раз: увійти до переговорного процесу, а не до традиційного для Росії пропагандистсько-капітулятивного шантажу…
Важливим інструментом є також вплив на громадську думку всередині Рф, яка починає змінюватися, коли війна прийшла вглиб їхньої території. Факт, що громадяни країни-агресора до останнього часу загалом залишалися байдужими до бойових дій, адже вони відбувалися в Україні.
Є певна ілюзія в наших західних союзників, що серед росіян існує дискусія щодо війни. Ні, немає таких дискусій, політичні питання там не обговорюються взагалі. Росіяни не говорили про війну та почувалися цілком комфортно, бо смерть і руйнування вирували далеко від них.
Коли війна прийшла на їхню територію, росіяни вочевидь злякалися. Вони шоковані. Хоча по телевізору бої в Курській області називають “известной ситуацией в приграничье”, у родинах і серед друзів почали пошепки обговорювати реальну ситуацію на фронті. Негативні зміни в психологічному стані населення РФ будуть іще одним аргументом для початку перемовин.
