Мабуть, поганий з мене історик (кандидат історичних наук). Замість того, щоб, як усе прогресивне людство, аналізувати переваги й недоліки фільму про прорахунки і злочини єльцинського часу, я прагну побачити відповідь на інше головне російське запитання: що робити?
Зазначу явний перекіс у дискусіях на користь (скоріше на шкоду) розмусолювання деталей минулого і, передбачувано, моторошний дефіцит бачення майбутнього. Куди йде Росія? Які найімовірніші сценарії її найближчого існування/розпаду/загнивання?
Ось про що треба міркувати, як на мене. Уперед треба дивитися, щоб планувати дії. А пошуки винних у нинішній страшний і швидкоплинний час – це гра в бірюльки. Тим більше, що на розвиток подій жодним чином не вплине площа єльцинської квартири та інші бантики псевдоісторичної розповіді (псевдо – тому що об’єктивності в такому копанні ні на копійку).
