т лаєте ви владу за репресії та за війну. І навіть не розумієте, що все це потрібно для забезпечення єдності нашого багатонаціонального народу.
А вона завжди в’язницею забезпечувалася. Хіба революціонери за царя, якби їх не саджали і не відправляли на заслання, стали б навчати і лікувати по селах? А пісні тюремні – їх же всі співали. Справжній народ – це ті, хто сидів. Ну, або саджав, або охороняв тих, хто сидить. І що більше народу сидить, то краще. За товариша Сталіна он скільки сиділо – і війну виграли!
Ось і зараз чекісти продовжують гуманітарну місію своїх попередників: саджають правозахисників та інших усіляких інтелігентів, дають їм таким чином можливість і зрозуміти народ, і просвіщати його – читати, наприклад, лекції співкамерникам з історії мистецтва. І буде прорив.
І війна потрібна. Довга. Адже саме під час війни народ і об’єднується. Тим більше, що там, на передньому краї боротьби з укрофашистами, воюють і колишні ув’язнені, тобто не лише робітники й селяни об’єднуються з інтелігенцією у в’язниці, а ті, хто схибив, із тими, хто ще не схибив, – на фронті.
І такі перед нашою Вітчизною перспективи відкриваються, що дух перехоплює!
