До вчорашніх слів міністра закордонних справ Великої Британії Девіда Кемерона, який відмовив Україні в такій самій допомозі у відбитті повітряних атак Росії, як Ізраїлю під час атаки Ірану, долучився і Вашингтон.
Офіційний представник Ради нацбезпеки США Джон Кірбі сказав: “Це різні конфлікти, різний повітряний простір, різна картина загрози”. І США не мають наміру втручатися в цей конфлікт “у ролі комбатанта”. Загалом, “ви не розумієте, це інше”.
Але Ізраїлю минулої суботи допомогли не лише американці та британці. Йорданія та Саудівська Аравія надали пряму військову допомогу Ізраїлю у відбитті іранського удару попри всі істотні розбіжності, наприклад, щодо палестинського питання і, м’яко кажучи, спірне ставлення до єврейської держави у своїх суспільствах. Атака Ірану проти Ізраїлю продемонструвала нову архітектуру безпеки на Близькому Сході.
І це гарний приклад для Східної Європи, зокрема, для балтійських країн і Польщі. Не слід злітати на своїх F-16, аби просто подивитися, як бомблять Україну. Тим більше коли російські ракети вже літають над вашою територією. Регіональна безпека перед обличчям екзистенційної загрози, якою для поміркованих сунітських режимів є Іран, а для Східної Європи – Росія, справа самих країн регіону.
Сподіватися на положення Вашингтонського договору НАТО можна, але ніхто не перевіряв їхню дію на практиці. Регіональні оборонні союзи можуть бути набагато ефективнішими, і за їх наявності у лідерів західного світу буде значно менше можливостей говорити про те, що “це інше”.
