Нашою ключовою перевагою на початку повномасштабного вторгнення була фаховість військових.
Ми любимо своє критикувати, але наші штаби працювали значно ефективніше за ворожі. Наші операції планувались майстерніше. Наша військова бюрократія і шлях прийняття рішень були набагато менші, ніж у ворога. Ми навіть фіксували скільки в них минає днів від втрати позиції до прийняття рішення щодо подальших дій, і у 2022-му це було в рази довше, ніж у нас.
Утім, це не тільки ми усвідомили, а й ворог теж. Бо якщо суто математично підходити до порівняння двох армій, то нас вже не повинно було існувати як держави. А ми звільнили чимало територій і доволі впевнено тримаємо оборону. Тож вороги почали у нас вчитись.
Вони запозичили певну специфіку роботи штабів, що давала нам перевагу. Вони почали копіювати деякі наші військові рішення та оптимізували процес їх прийняття. І попри те, що вони потужно наступають, вони використовують наші військові ідеї навіть щодо пересування підрозділів.
Цей процес неминучий, і час грає проти нас. Чи є з цього вихід?
Він був і рік тому: допомогти нам зі зброєю та ППО, аби ми отримали перевагу над ворогом і швидше звільнили свої території.
