Днями стало відомо, що премʼєр-міністр Іспанії Педро Санчес звернувся до лідерів країн ЄС з тим, щоб вони перестали використовувати слово “війна” у своїх заявах, бо, мовляв, “люди не хочуть відчувати загрозу”.
Про це розповів польський премʼєр Дональд Туск в інтервʼю одному з видань. Туск, звісно, розкритикував такі слова, бо для Східноі Європи “війна сьогодні вже не є абстрактною загрозою”. Європа, за його словами, “уже знаходиться у передвоєнній ері 1939 року”.
Ну, що ж. Можливо, Санчес робить такі заяви напередодні виборів 12 травня у Каталонії, розраховуючи відновити свій рейтинг через віднайдення компромісного підходу щодо закону про амністію (прийнятий після референдуму у Каталонії), який критикують і праві, і ліві. І, можливо, виходить з того, що треба менше говорити про великі ризики у контексті і так невдоволеності урядуванням.
Але це дуже недалекоглядна позиція. Я знову згадаю Умберто Еко, бо він у своїх есе аналізував причини Другої світової війни, тобто писав про довгі процеси. Він писав про “століття сну”, маючи на увазі причини-процеси, що накопичувалися майже століття і призвели до світової війни.
І от коли ми зараз чуємо заклик не вживати слово “війна”, щоб не було відчуття загрози, це і є “продовження сну”. Навіть, після повномасштабного вторгнення Росії. Можна говорити про “десятиліття сну” світової системи, що не реагувала на численні прояви збоїв. І ось усе дійшло до великоі війни вже у ХХІ столітті.
Повторю те, що вже писала. Росія ще довго себе “відкопуватиме” від “століття сну” – тому що реваншизм (уже навіть незрозуміло, стосовно якого періоду) став загальною ідеологією. Захід же тільки починає виходити з “десятиліття сну”, коли система була орієнтована на те, що всі більш-менш дотримуються правил, а правила орієнтовані на економічне зростання.
