Минув один рік і 318 днів війни. Сьогоднішні карти ISW як дві краплі води схожі на вчорашні, і мені нічого сказати з цього приводу – крім того, що це дуже добре.
Сьогодні військовий оглядач німецької газети Bild Юліан Репке написав (досить категорично), що зимовий наступ Володимира Путіна провалився.
Він пише: “Відтоді, як російські сили почали наступ у Донецькій і Харківській областях, минуло вже три місяці. Поки що російським військовим не вдалося нічого домогтися, не рахуючи загибелі тисяч власних солдатів і втрати понад 400 одиниць бойової техніки. Росія так само далека від захоплення Куп’янська в Харківській області та Авдіївки в Донецькій області, як у жовтні минулого року.
На північ від Авдіївки російські солдати зав’язли біля невеликого села Петрівське: українська армія утримує оборону за допомогою дронів-камікадзе і бронетранспортерів Bradley. Кілька місяців на цій ділянці фронту не відбувається серйозних змін, тому росіяни поки не можуть оточити Авдіївку.
На північ від Куп’янська, який українські війська звільнили восени 2022 року, російська армія застрягла біля села Сеньківка. Тут танкові роти ЗС РФ одна за одною натикаються на мінні поля, втрачаючи техніку. З російськими солдатами насамперед борються за допомогою касетних боєприпасів і гранат, які скидають із дронів.
Залишається відкритим питання про те, як довго Україна зможе стримувати наступ російської армії і чи вистачить бійцям ЗСУ боєприпасів для цього. За російськими атаками за участю тисяч солдатів у листопаді та грудні послідували більш дрібні зіткнення, що тривають протягом останнього тижня. Росії, вочевидь, доведеться знову збирати резерви, перш ніж вона зможе вкотре перейти в наступ”.
На мій погляд, твердження про те, що ситуація в районі Авдіївки та під Куп’янськом ніяк із жовтня не змінилася, не цілком відповідає дійсності. Але, задля справедливості, мушу визнати: зміни настільки мінімальні, що якщо Росія і просунулася до своєї мети з оволодіння цими населеними пунктами, то навряд чи на чверть від задуманого, а ціна, яку вона заплатила за це просування, така, що взагалі незрозуміло, чи потрібні їй ці населені пункти такою ціною.
І якщо Росія і далі платитиме настільки високу ціну за кожне село чи містечко, то для виходу на так самовпевнено описані в її бідолашній Конституції кордони РФ не вистачить не те що російської армії, а навіть Народно-визвольної армії Китаю.
Щоправда, інші експерти пишуть, що Путін готує новий наступ чи то на Куп’янськ, чи то взагалі одразу на Харків. Але якщо цей гіпотетичний наступ відбуватиметься за тими самими лекалами, що й попередні, його спіткає та сама доля.
У підручниках з теорії управління написано: однією з найпоширеніших, найелементарніших помилок будь-якого менеджера є спроба раз по раз повторювати невдалий досвід і при цьому чомусь очікувати іншого (вдалого) результату.
Хоча логічно було б припустити, що якщо в результаті деякої послідовності кроків ти отримав негативний результат, то для того, аби отримати інший, позитивний, необхідно змінити цю послідовність, а не повторювати її знову й знову.
Однак російська полководницька школа заснована, мабуть, на діалектичному підході, і розрахунок у ній робиться на те, що кількість однорідних спроб перейде в нову якість і стіна, якщо її пробивати чолом, на якійсь N+1 спробі все ж таки проб’ється. При цьому неважливо, яка кількість людських мізків залишиться на цій стіні.
“Видатний” Жуков, один із творців цієї школи, як відомо, поклав убитими і пораненими наприкінці 1942-го – на початку 1943 року у Ржевській м’ясорубці майже півтора мільйона своїх солдатів – проти 350 тисяч німецьких. Унаслідок цієї “великої перемоги” Червона армія взяла місто Ржев, у якому до війни (1940 року) мешкали аж 56 тисяч осіб (сьогодні в ньому 55 тисяч).
Жодного стратегічного значення ця “перемога” не мала, і всі ми знаємо, що наступ Червоної армії влітку 1943 року почався зовсім в іншому місці, а саме – на Курській дузі.
А ви кажете, Бахмут або Авдіївка… Шойгу і Герасимов – жалюгідні першокласники. Їм до жуковських гір трупів ще рости й рости! Але я думаю, вони (за допомогою ЗСУ, зрозуміло) ще можуть спробувати показати нам свій полководницький геній… Адже недарма останній десяток років головним девізом путінських росіян був дзвінкий клич “можемо повторити!”. От вони й повторюють. Чого ж ми дивуємося? Усе по-чесному.
Але Україна і (що не менш важливо) її союзники діалектичний підхід Путіна, заснований на багаторазовому повторенні одного й того самого маневру в розрахунку на взяття противника змором, схоже, розкусили.
Тут сьогодні міністр закордонних справ Великої Британії Девід Кемерон заявив: “Разом із нашими союзниками ми хочемо гранично ясно показати Путіну, що його політика вичікування з нами не спрацює. Ми готові підтримувати Україну протягом 2024, 2025, 2026 років, готові надавати їй цю підтримку, оскільки йдеться про головний для нашого покоління виклик. Я не хочу вдаватися в деталі щодо кількості снарядів та іншого, але спільний ВВП країн нашої коаліції у 25 разів більший за російський, тож для нас не повинно бути неможливим суттєво наростити промислове виробництво”.
Він також повідомив, що Велика Британія незабаром оголосить про розміри свого пакета допомоги Україні у 2024 році. В інтерв’ю The Sunday Telegraph у грудні минулого року Кемерон заявив, що Лондон планує 2024 року щонайменше зберегти допомогу, що надається Україні, на попередньому рівні (близько трьох мільярдів доларів).
Сьогодні лідер найбільшої опозиційної фракції Бундестагу, голова блоку ХДС/ХСС Фрідріх Мерц заявив, що “Олаф Шольц повинен проявити більше рішучості в питанні постачання Україні далекобійних ракет Taurus”.
Щось підказує мені, що ось-ось має статися прорив – і західна допомога знову піде в Україну. Утім, з Європи вона і не припинялася.
Слава Україні!🇺🇦
Кілька арабських країн і Туреччина готові координувати зусилля зі Сполученими Штатами, спрямовані на відновлення Гази, визначення політичного майбутнього території та досягнення довготривалого миру, безпеки і стабільності в регіоні, заявив у понеділок Держсекретар США Ентоні Блінкен.
З цим він і прибув сьогодні до Ізраїлю, попередньо відвідавши кілька арабських країн і Туреччину. Мені здається, це дуже гарний результат, який дає надію на те, що сектор Газа, нарешті, зможе позбутися диктатури ХАМАС і замінити її на адміністрацію, яка думатиме про потреби мешканців Гази, а не про плани зі знищення Ізраїлю.
I❤️🇮🇱
