Минулий рік був роком розширення розв’язаної нацистським режимом Путіна світової війни. Усупереч всім спробам лідерів Великого Заходу і низки країн глобального Півдня локалізувати конфлікт. Це розширення виражене не тільки в тому, що у війну втягуються дедалі нові матеріальні та людські ресурси з обох сторін на її головному фронті – українському. Російський диктатор вибив з-під сучасного світопорядку те, що підтримувало міжнародну стабільність з 1945 року, – заборону на загарбницькі війни та анексії. І тепер ракетно-бомбові удари по українських містах відгукуються дестабілізацією по всьому світу.
Набряклий клубок нерозв’язних протиріч уже вибухнув новою кривавою війною на Близькому Сході. Путінські союзники поспішають відкривати нові фронти. Кожен із них користується ситуацією, щоб зловити свій локальний інтерес. Під шумок. І тому, що тепер так можна. Путін зробив так, що тепер так можна. Зламав цивілізаційні заборони. Але це не розрізнені “локальні конфлікти”. Це різні ділянки єдиного глобального фронту, на яких цивілізацію атакує єдина світова сила з єдиною метою: перекинути вироблені цивілізацією заборони на насильство.
Це війна свободи і деспотизму. Це війна модернізації та архаїки. Це війна цивілізації та антицивілізації. Базовий принцип цивілізації, орієнтованої на цінності свободи, рівності, солідарності – не можна брати чуже. Проти всього цього і веде війну антицивілізація. Вона воює за світ, у якому кожен за себе і можна брати все, якщо для цього є сила.
Який вигляд матиме світ антицивілізації, путінські окупанти показали в Бучі, а хамасівські бузувіри – в ізраїльських кібуцах. ХАМАС воює не за свободу свого народу, а за те, щоб відібрати свободу в іншого народу. Так само російські загарбники воюють не за свою свободу, а за те, щоб відібрати свободу в українців. Вони розуміють свою свободу як право підкоряти, ґвалтувати, катувати, знищувати і розчленовувати іншу країну. Для чого? Ну, наприклад, щоб змусити її полюбити “російську культуру”. Ця так звана культура “русского мира” – культура тривіального сімейного ґвалтівника, який примушує до любові, б’ючи й катуючи предмет своїх жадань. Заради того, щоб принизити і довести, що може змусити.
Осоромлено багато ліберальних критиків режиму Путіна, які довго не сприймали його всерйоз. Вважали його відсталим і неефективним режимом-невдахою, нездатним кинути реальний виклик цивілізації та світовому порядку. Але за цим периферійним, корумпованим і, загалом, компрадорським режимом виявилася вся темна енергія світової архаїки, що прагне перевернути цивілізацію. І у нього виявився цінний союзник – розслабленість, короткозорість і конформізм західних правлячих еліт. Їхня нездатність усвідомити, з якою смертельною загрозою, з якою непохитною злою волею вони зіткнулися.
Ілюзорним виявився розрахунок на те, що в затяжній війні РФ швидко виснажить свої ресурси, що населення злякається порушення свого комфорту війною, злякається великих втрат і Кремль, зрештою, почне шукати шляхи до відступу, до компромісу. Західні лідери продовжують чекати, коли ж Кремль зменшить свої заявлені вимоги і запропонує компроміс. Тому вони обмежують і розтягують постачання зброї Україні, фактично затягуючи війну. Це помилка. Компромісу не буде.
Головним ресурсом російської диктатури виявилося саме це населення, на переляк якого багато хто розраховував. Воно уражене отрутою нового путінського нацизму. За 20 з гаком років путіщини в ньому було зруйновано моральні орієнтири. Ці люди дали переконати себе в тому, що брати чуже можна, бо насправді всі так роблять. У них знищено почуття особистої відповідальності, що вимагає оцінювати правильність того, що від них вимагають. З ними влада може робити що завгодно, і вона може змусити їх робити що завгодно. Їм ні за що не соромно. Не соромно за те, що їхня країна стала фашистським агресором. Не соромно за те, що вона несе горе і смерть. У них відключена совість. Їм байдужа доля їхніх сусідів, кинутих у м’ясорубку. Та їм і самим легше загинути з волі начальства, ніж чинити начальству якийсь опір.
Населення сьогоднішньої Росії у своїй більшості перетворено на слухняний інструмент кліки геополітичних маніяків, упевнених у своїй перевазі над усім світом та одержимих прагненням диктувати свою волю всьому світу. З таким ресурсом ця кліка може ще не один рік терзати і душити Україну, сподіваючись, що Захід, зрештою, втомиться їй допомагати. Але якщо Захід дасть Путіну задушити Україну, Путін додушить і Захід. І це буде торжеством абсолютного зла. Того самого, з яким воювали в Другу світову війну. Нацистського, гітлерівського зла.
Немає жодних виправдань тим, хто знаходить виправдання путінській агресії. Але протистояти доведеться не лише їм. Протистояти доведеться і тим, хто закликає до компромісу з агресором. Хто сіє ілюзії про можливість такого компромісу. Всіляким “миротворцям” і “заморожувачам конфлікту”. Тим, хто “взагалі проти війни”. У цій війні не можна бути просто “проти війни”. У ній можна бути тільки на одній зі сторін. Або ти за абсолютне зло, або проти. У цій війні не гарантована перемога. У ній гарантовані тільки нові кров, піт і сльози. У ній гарантовані втрати і жертви. І сил для цього може дати тільки почуття абсолютної неможливості змиритися з торжеством абсолютного зла.
Перемогу Україні!
Смерть російсько-фашистським загарбникам!
