По-перше, співчуття близьким загиблих, пораненим і всім постраждалим. Радіти їхній загибелі настільки ж огидно, як загибелі українців. Їхня загибель – трагедія, як би вони не ставилися до війни й України. Навіть якщо раділи, вони не заслуговували на смерть. А вже про дітей і говорити нічого.
По-друге, треба пам’ятати, що їх убив Путін. Саме він, який почав війну, а зовсім не Зеленський із Залужним і не той український хлопець, який натискав на кнопку. Якби Путін не поліз в Україну, Бєлгород залишався б мирним містом – ніхто б не загинув.
По-третє, які будуть або можуть бути наслідки? У Росії дуже погано розвинена солідарність. Суспільство сегментоване. І як спокійно сприймає більшість мобілізацію, якщо вона не зачіпає їхні сім’ї, так не переймається більшість і тим, що в Бєлгороді та інших прифронтових містах гинуть люди. А якщо й буде невдоволення, керівництву на це наплювати. Той ефект, на який РФ розраховує в Україні – втоми населення і вимоги до Зеленського капітулювати – не отримають вони цього! – у Росії неможливий. У населення нема можливості чогось вимагати, а вже тим більше вплинути на владу. А особисто Володимиру Володимировичу, гадаю, на Бєлгород, як і на будь-яке інше місто Росії, наплювати.
Ефект може бути для еліт, військових і цивільних. Вони бачать, що весь дзвін про наші збільшені можливості – балаканина. Якби тільки мирні люди, їм теж було б байдуже, але ж усе відбувається одночасно з втратами літаків і кораблів. Тобто ти, Верховний Головнокомандувачу, не можеш захистити ні свою армію, ні свою країну! А не час тобі, як мінімум, відійти? Еліти теж безпосередньо нічого не можуть. Але крапля камінь точить!
