П’ятничний удар ракетами і безпілотниками по Україні перевершує, на думку експертів, усі попередні. Загинуло 30 мирних жителів, 150 поранено. Про інші втрати не повідомляють.
Але в будь-якому разі це жахливий злочин. Найімовірніше, він викликаний бажанням помститися за потоплений у Феодосії великий військовий корабель. Помста страшна. Але вона і дурна.
Якраз зараз багато країн почали проявляти коливання: чи варто продовжувати підтримувати Україну зброєю і грошима, можливо, краще шукати мир ціною компромісу, ціною поступок Путіну?
І ось по цих “примирливих настроях” сам Путін завдав нищівного удару. Жорстокість і невибірковість “відплати” вже спонукала Велику Британію почати постачання в Україну нових засобів ППО, а президента США Джо Байдена звернутися з новим закликом до Конгресу вотувати терміново допомогу Україні. Напевно тепер противників такої підтримки України в Конгресі стане набагато менше.
Громадська думка демократичного світу пробуджена цим варварським актом помсти, як колись прокинулася Європа після різанини в Батаку в травні 1877 року. (Батак – місто у Східній Румелії, зараз це Болгарія, а тоді була європейська провінція Османської імперії. Турецькі башибузуки вирізали майже все населення Батака і спалили його. ЗМІ рознесли звістку про трагедію світом, і вона стала одним із приводів для російсько-турецької війни, що закінчилася визволенням Болгарії).
Усі зусилля агентів Кремля зі створення сприятливого клімату для замирення з Україною цією ракетною атакою розвіяні і перетворилися на ніщо. Вражений жорстокістю Росії світ знову згуртовується навколо України.
Думаю, що республіканці в Конгресі тепер не посміють відповісти відмовою на прохання президента України Володимира Зеленського, а прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан делікатно прибере своє veto під час голосування допомоги Україні в Євросоюзі.
Такі акти жорстокості не стільки залякують, скільки згуртовують в одностайності жертв агресії та їхніх союзників.
Дивно, що цього не розуміють у Кремлі. Мабуть, моральна мотивація настільки чужа нинішнім російським лідерам, що вони втратили здатність не лише нею керуватися, а й враховувати її як фактор у розрахунках.
