Подивився сюжет, як матері загиблого путінського солдата принесли шматок каменю, на якому він залишив напис перед смертю.
Нормальний такий обмін. Шматок каменю замість сина. І все задля того, щоб один старий дід був задоволений, сидячи в Кремлі.
Задумайтеся про це. Тисячі молодих, сповнених сил людей гинуть заради ідей і божевілля одного старого діда. І ніхто не задумається, що простіше позбутися його, ніж нести такі жертви, незрозуміло навіщо.
Сам же старий почувається непогано, що б не щебетав там професор Соловей. Сяє так, ніби харчується кров’ю вбитих у цій війні людей.
Уся країна готова віддавати своїх синів, чоловіків і батьків на поталу цьому чудовиську. Покірно, приречено, без заперечень…
Що ж думають усі ці люди? Послухаймо самого загиблого – Романа Рудакова.
“Треба Батьківщину захищати, значить. Ну а що робити?! Або вони, або ми. Якщо зараз ніхто не буде захищати, вони вже тут будуть”.
Від кого захищати?! Ви на чужій землі, у чужій країні воюєте. І вбиваєте там людей, які вам нічого поганого не зробили. Що ви там захищаєте? На яких кордонах? Хто там куди прийде? Українці в Батайськ?!
Роман Рудаков відслужив строкову і вже через три місяці був мобілізований. Так і живуть наші безправні люди. Народився, відслужив строкову, пішов на війну, ліг у труну.
Прожити він встиг 21 рік.
Отямтеся, співвітчизники! Що ви творите? Навіщо злу служите? Нащо інших людей убиваєте? За що своїх дітей на поживу віддаєте?
Утім, на останнє запитання відповідь уже маємо. За шматок каменю.
Камінь цей, до речі, вже до музею потрапив. Там його вивчають, оглядають з усіх боків, повертають. У Ростовському краєзнавчому музеї обіцяють відреставрувати(?!).
Потім, напевно, виставлять де-небудь на загальний огляд. Артефакт путінської доби…
