Традиція відзначати 30 жовтня як День політв’язня народилася 1974 року в мордовських і пермських політтаборах, коли їхні в’язні-дисиденти почали голодування протесту проти політичних репресій. Відтоді символічне одноденне голодування протесту проводили в радянських політзонах щороку аж до звільнення політв’язнів Горбачовим 1987 року.
Сьогодні група найвідоміших російських політв’язнів – Олексій Навальний, Володимир Кара-Мурза, Ілля Яшин, Лілія Чанишева – також проводять одноденне голодування. Вони хочуть звернути увагу громадськості на сфабриковані справи та умови у в’язницях і колоніях.
Боротьба дисидентів із радянським режимом мала екзистенціальний характер. Це була боротьба за право говорити правду, право мати власні переконання, свою особистість, свою людську гідність. Радянський режим у всіх цих правах відмовляв. Він написав “закони”, які сам інтерпретував як повну заборону на будь-яке висловлення незгоди. Чималих зусиль він докладав до того, щоб психологічно зламати своїх супротивників. Змусити їх здатися, підкоритися, принизитися. Відмовитися від власної особистості.
Особливим успіхом радянські карателі вважали, якщо їм вдавалося змусити дисидента не тільки дати свідчення на своїх товаришів, а й публічно їх очорнити, покаятися, публічно визнати правоту режиму. Не всі витримували тиск репресивної системи. Особливого трагізму ситуації надавало те, що дисиденти знали: більшість у країні проти них і або вітає репресії, або знаходить їм виправдання.
І, тим не менш, у дисидентському середовищі виробився свій “кодекс політзека”. Ти маєш усвідомити, що проти тебе не люди, яким можна щось довести, у чомусь переконати. Проти тебе – бездушна, антилюдська машина. Єдине, чого вона від тебе хоче, – це щоб ти дав їй розтоптати в тобі людину. З нею не можна співпрацювати. З нею не можна домовитися. З нею не можна знайти компроміс. З нею не можна грати в ігри. “Розумієш, це машина. Або ти будеш працювати на неї, або вона перетворить тебе на попіл”, – говорив один полонений партизан іншому полоненому партизану, який вирішив пограти з окупантами в їхні ігри в повісті Василя Бикова “Сотников”.
Сьогодні тоталітаризм повернувся в ще більш огидному вигляді. В образі мракобісного путінського нацизму. Він так само відмовляє нам у праві на висловлення незгоди. Він написав десятки законів, за якими за будь-яку мирну опозиційну діяльність можна посадити до в’язниці. І знову проти нас все та ж бездушна, антилюдська машина, яка хоче від нас одного, щоб ми дали їй розтоптати в нас людину. Щоб ми здалися, підкорилися, принизили себе. Щоб ми підкорилися її правилам. Щоб ми почали грати в її ігри за її правилами.
Сьогодні я бажаю новим російським політв’язням одного: не дайте їй зробити це.
