Страшні кадри вбивств (більшості жертв зв’язували руки), насильства над мирними жителями, жінками, дітьми в Ізраїлі викликають у пам’яті Бучу, Гостомель та інші українські міста. Палестинські терористи навіть трактори, як росіяни в Україні, поцупили.
Знайомий почерк. Однак проглядається не лише стилістична, а й політична єдність людожерів.
Путін, наслідуючи радянську практику, намагається нацькувати третій світ, який відчуває себе обділеним, на глобальний Захід, золотий мільярд, куди входить і Ізраїль. Антиізральська політика СРСР була викликана не стільки ірраціональним антисемітизмом його керівників, скільки політичним розрахунком, протистоянням зі США. Старе радянське правило: хочеш напаскудити американцям – нацькуй арабів на Ізраїль. Зараз додалося ще й прагнення Кремля відвернути американську увагу і ресурси від підтримки України.
Різниця між радянськими вождями і Путіним лише в тому, що вони це робили відкрито, а він, як професійний шпигун і тихушник, таємно, чужими руками.
Росія давно стала частиною коаліції, до якої входять Іран, асадівська влада Сирії, Хезболла і ХАМАС. Без згоди, а то й, імовірно, участі Росії ця коаліція на Ізраїль напасти не могла. Отже, Путін у справі.
Останніми роками представники ХАМАСу постійно приїжджали в Москву. Не здивуюся, якщо в Газу з Москви з такою самою регулярністю прибували російські гроші і “фахівці”.
Путін фактично відновив радянську політику “антиімперіалістичної солідарності”, що включає підтримку “національно-визвольних рухів”, тобто різного роду терористів у всіх кінцях світу. Причому палестинські терористи завжди були улюбленцями Москви. Вони отримували зброю та іншу підтримку в першу чергу. Мабуть, і в цьому Путін повторює досвід своїх попередників.
