Я, взагалі-то, оптиміст. І продовжую сподіватися на позитивні зміни в Росії. Однак деякі обставини змушують у них сумніватися.
Прийнято порівнювати путінську Росію з пізнім СРСР. Мовляв, режим, що здається непорушним, одного разу швидко і несподівано складеться, як картковий будиночок.
Однак ситуація змінилася. У СРСР була контреліта – потенційно опозиційна, впливова інтелігенція, яка, щойно влада відпустила віжки, перехопила вплив на суспільство.
Під час перебудови радянська творча інтелігенція забезпечила суспільну підтримку так званих демократичних сил у їхній боротьбі з компартією і підготувала крах СРСР.
У курилках радянських НДІ в диму дешевих цигарок бродив привид майбутніх революційних змін. Це не просто метафора. Наведу близький мені приклад. Мій батько Вілен Ейдман та його небіж Борис Нємцов працювали в теоретичному відділі Науково-дослідного радіофізичного інституту (НДРФІ) в Горькому (Нижньому Новгороді). Ще за часів “застою” атмосфера там була більш ніж ліберальна. Причому вільними розмовами в курилці справа не обмежилася. Як виявилося, у цьому скромному науковому відділі буквально дозрів справжній “кадровий резерв” майбутніх революційних змін. Чотири з приблизно десяти співробітників відділу стали депутатами-демократами (двоє – З’їзду народних депутатів Росії (1990), один – Горьківської (потім Нижегородської) обласної ради, ще один – Держдуми РФ).
Радянська інтелігенція могла впливати на “глибинний народ”. Її поважали. Бути вченим, письменником, навіть журналістом було престижно. Звання доктора і навіть кандидата наук викликали пієтет. А академіки були просто небожителями. Зараз усі вони втоптані в бруд.
Пам’ятаю, як я роздавав передвиборчі листівки Нємцова рано-вранці біля прохідної ГАЗу в 1990 році. Невеселі похмільні роботяги охоче брали їх, голосно лаючи комуністів, з повагою відгукувалися про молодого кандидата наук, який “нехай і єврей”, але “голова”.
Зараз таке просто неможливо. Інтелігенція повністю дискредитована і втратила повагу населення.
Жодної контреліти немає. Правлячу бюрократію нікому посунути. Головний порушник спокою – кримінальник Пригожин, ватажок банди вбивць.
На відміну від радянської інтелігенції, креативно-хіпстерське середовище, яке прийшло їй на зміну і до якого належить основна маса активних опозиціонерів, не користується авторитетом у більшої частини населення.
Воно не може сформувати впливову контреліту, що користується підтримкою “глибинної” більшості. Бандити зараз впливові й шановані. Молоді ліберальні, освічені городяни, хіпстери і креативники, пацифісти і феміністки – чужі в цій країні. Боюся, що владу у перших осіб нинішньої правлячої верхівки здатні перехопити тільки другі і треті в ній. Російським опозиціонерам і після падіння Путіна нічого не світить.
