Минув один рік і сто сорок дев’ять днів війни. Ось я і повернувся зі свого походу в гори. І знову продовжую вести “Щоденник війни”. Поки немає карт ISW, і тому оцінити сииуацію на фронті важко. Але можна майже напевно сказати, що вона не сильно змінилася за минулі кілька днів.
Зате сильно змінилося те, що робить Путін. Ось уже кілька днів поспіль, з того моменту, як Росія вийшла із “зернової угоди”, путінські вояки руйнують Одесу. Сьогодні вночі вони розбомбили Будинок вчених і Спасо-Преображенський кафедральний собор.
Коли я лазив по горах, я весь час думав, що після повернення треба написати про Зеленського і саміт НАТО у Вільнюсі, про “зернову угоду”, про Пригожина з Гіркіним, чергову путінську маячню про польські апетити на Західну Україну і багато іншого.
І, напевно, коли-небудь, може, навіть завтра, я про це напишу. Але не сьогодні. Не сьогодні. Сьогодні я писатиму тільки про Одесу. Отже, Одеса. Я не знаю, чи є у світі місто, яке (можливо, після Москви і Петербурга) справило більший вплив на російську культуру, ніж Одеса.
Залишмо осторонь хрестоматійні сюжети про Пушкіна в Одесі. Але те, що Одеса дала світові Ахматову, Бабеля, Багрицького, Олешу, Ільфа, Петрова, Катаєва, Жванецького… Одного цього достатньо, щоб зрозуміти: вся російська література 20 століття неможлива без Одеси. А сюди ж треба ще додати і Буніна, Купріна, Паустовського, які довго жили в Одесі…
Як можна собі уявити російську культуру без Ріхтера, Ойстраха, Гілельса, Утьосова? Утім, гаразд. Досить перераховувати прізвища. Ми всі знаємо, що таке Одеса. І навіть та сама “блатна” мова, якою говорить Путін, – це одеська мова. “Феня” – суміш суржику та ідиш, із вкрапленням грецьких і циганських слів.
І тепер Росія бомбить Одесу. Її порт (“в ночи простерт”). Її старовинні кам’яниці і храми, її будівлі, сквери і вулиці. Гинуть і отримують каліцтва одесити. Старі, жінки, діти. Путін не хоче, щоб Одеса займалася тим, чим вона займалася з моменту свого заснування – торгувала зерном. Тому він її бомбить.
Якщо в Росії ще залишилися росіяни, то вони повинні зрозуміти, що вони стріляють собі в скроню. Вони вбивають місто, яке значною мірою створило їхню культуру, про велич якої вони весь час товкмачать. Вони весь час кричать, що український націоналізм загрожує російській культурі в Україні, а самі бомблять Одесу – одне з джерел цієї культури!
Одним із моїх улюблених сюжетів в історії німецької культури є заочна полеміка між Томасом Манном і Йозефом Геббельсом. Під час Другої світової війни Томас Манн, будучи вже в еміграції, в Лондоні, виступив по ВВС з різкою критикою націонал-соціалізму. Дізнавшись про це, Геббельс сказав: “Німецька культура обійдеться тепер і без пана Манна”. На що нобелівський лауреат Томас Манн відповів: “Німецька культура – там, де я!”.
Російська культура – там, де Одеса. У Москві та Петербурзі її не залишилося. Там лише Прилєпін і Чичеріна, Пєвцов і Машков, Богомолов і Шаман… Якщо це і діячі культури, то саме ті, що описані в знаменитому романі Клауса Манна (сина Томаса Манна) “Мефісто”.
Я розумію, що відчуження між українцями та росіянами, ненависть, що тепер розділяє їх, не минуться в одну мить. Потрібні будуть роки, перш ніж знову стане можливим звичайне людське спілкування. Але досі я був переконаний: якщо коли-небудь і почнеться відновлення колишньої дружби, то воно почнеться в Одесі.
Але тепер це неможливо. Путін перерізав останню ниточку, яка ще хоч щось з’єднувала, яка давала надію на те, що не все ще втрачено. Путін втратив Одесу. Він втратив одеситів. І, знаючи їхній характер, можу впевнено сказати: тепер вони будуть останніми, хто забуде те зло, яке Росія їм заподіяла.
Це неймовірно – те, що зараз коїться. Рубають корінь свого ж власного національного міфу. Лише тому, що він опинився по той бік державного кордону. Як таке можливо? Чому, наприклад, австралійці або канадійці не бомбардують Ліверпуль на тій підставі, що він тепер в іншій країні? Ні! Вони продовжують слухати The Beatles, вважаючи їх частиною своєї культури!
Що за дика примха: обов’язково об’єднати всіх російськомовних людей в одній державі? Причому неодмінно зі столицею в Москві! Чому німецькомовні люди можуть спокійно жити щонайменше в чотирьох різних державах? І нікому на думку не спадає їх обов’язково об’єднати під владою Берліна. Тим більше – військовою силою.
Чому арабомовні люди можуть жити в кількох десятках різних держав? Чому народи Африки, які розмовляють суахілі, не живуть в одній державі? Чому тільки в російськомовних є такий обов’язок? Чому Москва вважає це благом? Чому заради цього потрібно бомбити Одесу?
Як хочете, але я не розумію, як Путін може перемогти. У нього нема ані найменшого шансу. Немає у світі зараз жодної скільки-небудь значущої держави, яка зважилася б відкрито висловитися на користь Росії.
А це означає, що весь світ розуміє: наша справа права, ворог буде розбитий, і перемога буде за нами.
Слава Україні!🇺🇦
