Безумовно, чергова “травматизація” об’єкта незаконного будівництва, який відомий під ніком “Керченський міст”, виглядає і дивно, і багатообіцяюче. На перший погляд, психологічно це, звісно ж, вельми перспективно для України, адже цілком рельєфно показує абсолютну незахищеність і цього об’єкта, й окупованого півострова загалом. Ба більше, все, що незмінно бравурно і з неймовірним пафосом говорилося про здатність Росії щось контролювати на окупованих територіях і в самій Росії, не відповідає дійсності. І це вже аксіома, яка має, безумовно, лякати росіян. І це їх надзвичайно лякає. А незабаром призведе до накопичення “лякаючого” ефекту із розкладальною властивістю…
Однак припустімо – з урахуванням обсягу пошкоджень, – що настільки ефектно неефективний (залізяка продовжує функціонувати) підрив здійснили самі росіяни. З огляду на їхній нинішній інтелектуальний рівень і невміння передбачати наслідки – чим не сценарій?
То які ж завдання вони могли вирішувати? Перше: спробувати перехопити тему… тероризму. Примітивно, але тим не менш. Закричати на весь пропагандистський рот, що терористичні акти здійснює не тільки Росія. Що, власне, вже й роблять. Банальна російська пропаганда… Друге: забезпечити конкретний “живий щит” із цивільних окупантів уздовж лінії зіткнення по всій окупованій території. Грубо кажучи, прикрити “жінками і дітьми” сухопутний коридор для підвезення резервів. Знову ж таки класична російська (публічно не раз декларована Путіним) тактика ведення бойових дій у великих масштабах… Третє: спробувати ще більше налякати своїх неофітів і агресивно впливати на соціальне середовище в самій Росії. Довести, що це реальна війна, нехай і названа брехливо “СВО”. І що 17 місяців “триденної” війни – взагалі норм. І що втрати в кілька сотень тисяч – просто свято. Теж класика брехні…
І, нарешті, четверте: існує вічна тепер необхідність генерувати максимально криваві та скандальні приводи, щоб відволікати увагу від “слабкого царя” на прізвище Путін, який блискуче продемонстрував своє боягузтво в особистій ситуації з невдалим “пригожинським заколотом”…
Так чи інакше, все це дуже практично і дуже типово для Росії – примітивні технологічні завдання і примітивні технологічні рішення. І байдуже, що це сильно б’є по репутації “російської армії” і російських спецслужб…
