Минув один рік і сто тридцять сім днів війни. Карт ISW немає, а пабліки сьогодні нічого суттєвого про становище на фронті не пишуть. Тому перейдімо відразу до саміту НАТО у Вільнюсі.
Сьогодні весь український (і не тільки український) сектор інтернету сповнений прокльонів на адресу західних лідерів за їхню малодушність, страхи перед Путіним, половинчастість, боягузтво тощо. Бздуни, нікчеми, інша справа наш Зеленський…
Слід було або прийняти Україну в НАТО негайно, або сказати чітко, коли її приймуть. Причому бажано, щоб це були стислі терміни, не десятиліття. Тоді була б інша справа! А так – тьху на вас, жалюгідні, нікчемні люди! Відсмоктали у Путіна, і тепер немає вам жодного виправдання!
Усе зрозуміло, ваша позиція зрозуміла… Конкретно. По справі. Чітко. Але от у мене запитання: а що було б, якби Зеленський виконав Мінські угоди? Там, наскільки я пам’ятаю, потрібно було надати автономію Донбасу в складі України, провести вибори й амністувати вождів сепаратистів. І тоді контроль над кордоном із Росією переходив до українських прикордонників.
Але Зеленський відмовився це робити, бо знав: його зметуть. Народ, який його обрав, не хотів цього. Він не хотів федералізації України, не хотів амністувати бандитів, не хотів виконувати Мінські угоди. Народ України взагалі вважав їх зрадою країни (зокрема тому Порошенко програв вибори). А тих, хто допомагав їх досягти (Меркель, Олланд, Штайнмаєр), – путінськими підстилками і ворогами. Залишимо осторонь питання, наскільки це справедливо. Досить того, що так вважав народ.
Тобто Зеленський як демократично обраний лідер країни зробив те, чого від нього вимагав народ: відмовився виконувати Мінські угоди. І це нормально. Ненормально було б, якби він їх виконав проти волі народу, адже так? Я нічого не переплутав? Ну, слава Богу.
Тепер – увага! Не буду говорити за весь Захід, скажу тільки про Німеччину. 80% німців проти негайного прийняття України в НАТО. При цьому 57% німців за те, щоб Німеччина допомагала Україні грошима і зброєю. І трохи більше половини німців за те, щоб прийняти Україну в НАТО після того, як закінчиться її війна з Росією.
Який висновок має зробити з цього демократично обраний лідер? Голосувати проти негайного членства України в НАТО, продовжувати виділяти Україні гроші та постачати їй зброю і погодитися прийняти її в НАТО, проте тільки після закінчення війни. Але оскільки ніхто не може чітко сказати, коли ця війна закінчиться, то й неможливо назвати конкретні терміни прийому України в НАТО.
Саме це і зробив Шольц. І я впевнений, інші західні лідери вчинили так само. Тобто ті лідери, чий народ підтримує негайний вступ України до НАТО, голосували за це (наприклад, та ж Литва), а ті, чий народ проти, голосували проти. І це нормально. Ненормально цьому обурюватися.
Що в нас у сухому залишку? Ситуація гранично ясна: Захід не хоче безпосередньо брати участь у цій війні. Давайте відверто: негайне прийняття України в НАТО, зважаючи на п’яту статтю договору, є фактичним оголошенням НАТО війни Росії. З усіма можливими наслідками. Як максимум – ядерною ескалацією, як мінімум – втратами своїх солдатів і (можливо) мирних жителів унаслідок ракетних атак.
Але Захід не хоче таких наслідків. Причому це не примха боягузливих лідерів, а позиція народу. Народ не хоче брати участь у цій війні. Він готовий допомагати жертві агресії, але сам воювати не хоче.
Зауважте: це вигідно відрізняє Захід від України. Під час російської агресії проти Грузії українці здебільшого не тільки не хотіли брати участь у тій війні на боці Грузії, але навіть не вимагали від свого уряду надати їй допомогу зброєю. А коли Ющенко самовільно продав(!) Саакашвілі два ЗРК “Бук”, щодо цього “інциденту” Верховна Рада почала розслідування.
А під час Придністровського конфлікту в Молдові Україна надавала Росії можливість своїми залізницями постачати сепаратистам зброю та інші вантажі, а російській армії – захищати їх.
Тобто фактично зіграла ту роль, яку зараз відіграє Білорусь.
Отже, потрібно бути реалістами. І визнати, що вимагати від Заходу вступити у війну – це утопія. Так само безглуздо вимагати від Заходу назвати чіткі терміни прийому України в НАТО. З тієї простої причини, що ці терміни безпосередньо залежать від закінчення війни, а коли вона закінчиться – сказати не можна.
Позиція Зеленського проста і зрозуміла: Україна буде готова закінчити війну тоді, коли вона вийде на кордони 1991 року. Але це не відповідь на запитання, коли ж це станеться? І тим більше не гарантія закінчення війни, оскільки для того, щоб війна закінчилася з виходом ЗСУ на кордони 1991 року, потрібна ще й згода Росії в цей момент війну припинити. А щодо цього жодних обнадійливих сигналів не було…
Тобто переміщення лінії фронту на кордон 1991 року не є гарантією закінчення війни. Гарантією закінчення війни може бути тільки повне економічне виснаження Росії і викликана цим неможливість цю війну продовжувати. Утім, про це не писав тільки ледачий.
То що ж сталося сьогодні у Вільнюсі? Яка катастрофа? Хто знову відсмоктав у Путіна? Звідки взагалі взялася ця ідея, що Україну мали прийняти у Вільнюсі в НАТО? Хіба не самі українці переконали себе в тому, що це обов’язково станеться?
По-моєму, отримано блискучий результат: НАТО зобов’язався прийняти Україну без ПДЧ, члени Альянсу готові до вступу України в НАТО надати їй гарантії безпеки і, найголовніше, продовжувати допомогу Україні зброєю і грошима.
Це був максимум того, на що можна було розраховувати. Тому ніхто нікого не кинув. Союзники України залишилися на тих самих позиціях, що й раніше.
А справа наша права, ворог буде розбитий, і перемога буде за нами.
Слава Україні!🇺🇦
