Альфа-самець прайду, пахан, Цапок всєя Русі – це дуже складні професії, по-своєму трагічні, такі, що прирікають на нескінченну самотність.
Влада будь-якого диктатора, навіть найжорстокішого, ніколи не буває абсолютною. Вона завжди конвенціональна, тобто залишається умовною угодою його оточення: кількох десятків вищих цивільних, поліцейських, медійних, військових чиновників. Причини, через які нотаблі підкоряються вождю племені, різняться в різних культурах: традиція, тваринний страх, корисливий інтерес, харизма вождя, релігійний фанатизм або комбінація кількох перерахованих.
Революції, перевороти, заколоти відбуваються, коли критична маса цих ключових персонажів втрачає мотиви підпорядкування, і в найрішучіших рука тягнеться – у когось до табакерки, у когось до кувалди.
Влада диктатора насправді набагато крихкіша, ніж влада обраного лідера в стійкій демократії.
Той самий товариш Сталін останні років двадцять п’ять свого життя щоразу, прокидаючись, повертався з короткого забуття до вирішення однієї й тієї самої дилеми дня – Кремль чи морг. Тому він і перетрушував перманентно своїх соратників, поки не опинився безпомічно лежачим у калюжі власної сечі на підлозі своєї аскетичної резиденції в Кунцево. “Ви ж бачите, товариш Сталін спить. Покладіть його на кушетку”.
Досить непокори одного з нотаблів, яка залишилася безкарною, щоб завалилася вся структура влади, яка здавалася непорушною. У страшний для Путіна ранок 24 червня після його грізної промови, що затаврувала зрадників, його наказам не підкорилися дуже багато людей, і він боягузливо втік із Москви. Інші актори уклали “компроміс”, у результаті якого товариш Путін іще не на кушетці, але від нього смердить сечею пережитого ним страху.
Це негайно зрозуміли надто обережні американці, чия розвідка рутинно слухає розмови в бункері. Людина, яка не змогла вбити Пригожина, тим більше не зможе віддати наказ про ядерний удар. Такий наказ просто ніхто не виконає.
Байден заговорив про ABSOLUTE послаблення влади Путіна. Форсуються, нарешті, рішення про передачу Україні ракет ATACMS і касетних боєприпасів.
Нову ситуацію чудово прочитали в Україні. Залужний настійно вимагає від союзників негайного постачання давно обіцяних F-16, а Зеленський відверто послав на хрін так невчасно з’явився до Києва з “переговорною місією” суперкорисного буржуазного ідіота Бернса. (Ніжні стосунки Директора ЦРУ і його кремлівського куратора генерала ГРУ Треніна – справжній римейк знаменитого кіношедевру “Мадам Батерфляй”).
Отже, заколот закінчився успішно. Він кардинально послабив особисту владу Путіна всередині його мафіозної держави і, як наслідок, обнулив шанси розшукуваного МКС злочинця на “почесну нічию” в розв’язаній ним світовій війні. За цією нічиєю і їздили Бернс до Києва, а Салліван до Копенгагена – переконувати світ, що “Путін кращий, ніж хаос”.
Залишилося відповісти на два додаткові запитання. Хто, власне, були заколотники і які їхні подальші плани. На перше мені відповісти дуже легко. Я давно ідентифікував їх як Партію Почесної Капітуляції, що протистоїть путінській Партії Почесної Нічиєї.
ППК-шники такі ж негідники і військові злочинці, як ППН-шники. Півтора року тому всі вони були однією партією “Київ за 3 дні! НАТО – збирайте манатки і забирайтеся геть на лінію Батия-Джугашвілі!”. І сьогодні всі вони разом із Путіним із полегшенням прийняли б почесну нічию. Але ППК-шники розуміють, що Україна і проукраїнське крило американської адміністрації їм цієї нічиєї ніколи не подарує.
Та насрати їм уже самим і на “Русский мир”, і на “лінію Батия-Джугашвілі”, і тим більше на “щасливого дідуся”. Зберегти владу і величезну власність у країні, що зазнає поразки, – ось єдине завдання, яке сьогодні їх повністю поглинає. Некерована поразка, обвал фронту – це десятки тисяч статистично вцілілих озброєних мобіків, що вриваються в їхні затишні “рубльовки”. 1917 par excellence!!!
Заколот і яскрава публіцистика харизматичного Пригожина, що йому передувала, – це ефективно реалізована багатоходова ІПСО, що ставила собі за мету підготувати населення РФ до неминучої поразки у війні (повернення до кордонів 1991 року). “Людина з народу” – Пригожин – винятково вдалий вибір для фронтмена цієї операції, але здійснює її колектив дуже впливових людей із дуже солідних відомств, які володіють вже аж ніяк не меншими, ніж у Пригожина, силовими, фінансовими та інформаційними ресурсами.
Пригожину довірено зіграти найважливішу роль у всій цій операції. 30 мільйонів російських військовозобов’язаних із полегшенням і з почуттям глибокого задоволення зустрінуть перший декрет нової влади – скасування путінського указу про мобілізацію і назавжди залишаться її (нової влади) палкими прихильниками. З ними немає проблем. Але приблизно 10-15% населення (результати недавнього опитування ФСО) – це переконані Z-патріоти, справжні довбануті російські фашисти. Як їм продати ідею неминучої поразки? Ось тут-то і незамінний Пригожин. Усе це напівкутове Z-бидло бачить у ньому свого, із захопленням приймає антиелітний потік свідомості бандита-мільярдера, жадібно хаває його “справжню правду”. І ця правда тактовно і дбайливо підводить їх до ідеї капітуляції.
Вдалу метафору запропонувала, на мій погляд, Юлія Латиніна: “У всій цій історії треба стежити за руками фокусника, який виймає зайця з капелюха, а не за його асистенткою. Роль асистентки, за якою стежили всі, зіграв Пригожин”.
Зіграв блискуче. Як героя проводжав Ростов! Як романтичних персонажів сприймають вагнерівців випускники столичних шкіл! Невже всі ці люди мріють стати учасниками м’ясних атак?! У жодному разі!
Пригожин завоював їхні серця точно прорахованими лютими викриттями олігархів і генералів, які пограбували країну, розв’язали під брехливими приводами безмозку педерастичну братовбивчу війну, і… обіцянкою публічно повісити на Красній площі лихоїмців і зрадників.
Асистентка, розкланюючись, пішла за лаштунки. Фокусник мусить ефектно завершити свою виставу.
