Минув один рік і сто двадцять дев’ять днів війни. Карти ISW жодних змін лінії фронту за минулу добу не фіксують. Може, до речі, це й на краще: чого даремно штурмувати в лоб російські позиції? Тим паче, що росіяни мали достатньо часу, аби добре підготуватися до таких атак.
Значно важливіше змушувати путінських генералів пересувати ближче до лінії фронту свої склади та війська і таким пересуванням себе виявляти. І те, що зараз ЗСУ робить значно краще, ніж наступає, так це знищує тили росіян. Раз у раз надходять повідомлення про вибухи в Мелітополі, Бердянську та інших містах на півдні.
Це не призводить до успіху в короткостроковій перспективі, але через пару місяців обов’язково позначиться на бойових можливостях російської армії. І отоді-то й треба буде наступати по-справжньому. Усі серйозні військові експерти пишуть саме про це.
Я ще раз закликаю всіх не чекати швидких результатів. Не треба підігрівати людей обіцянками миттєвої перемоги. Не буде цих очікувань, не буде й розчарування від того, що наступ розвивається так повільно.
Я думаю, ніхто не знає, коли ця війна закінчиться. Ба більше: навіть якщо якоїсь миті лінія фронту співпаде з міжнародно-визнаним кордоном України, це все ще може бути лінією фронту, а не просто кордоном між двома державами.
Має рацію Агіль Рустамзаде: війна може йти доти, доки в Росії ще залишатиметься військовий потенціал. І вичерпання цього потенціалу – значно надійніша гарантія кінця війни, ніж просто вихід на кордони 1991 року.
Коли цей потенціал буде вичерпано? В інерційному сценарії фінансові можливості Росії вести війну закінчаться приблизно років через два. Наскільки потужностей її ВПК вистачить, щоб заповнювати втрату техніки і боєприпасів на полі бою? Фахівці вважають: якщо вибуття техніки відбуватиметься тим темпом, яким воно йде, то брак техніки і боєприпасів стане помітним уже до вересня цього року.
Я не знаю, наскільки правильні твердження, що російські військові заводи працюють у три зміни і всі їхні потужності завантажені, але правда полягає в тому, що все промислове зростання Росії (якщо воно взагалі є) відбувається завдяки держоборонзамовленню. Таке “наркотичне” накачування економіки бюджетними грошима має обмежений ефект. І якщо це зростання не буде підхоплено рештою економіки, то воно дуже скоро зміниться глибокою рецесією.
У будь-якому разі, ця рецесія не відбудеться завтра. І не станеться через тиждень або місяць. Отже, навіть якщо до кінця року відбудеться вихід на кордони 1991 року, це лише означатиме, що війна триватиме на цих кордонах ще приблизно рік-півтора.
Розрахунок Путіна простий і цинічний. Він міркує так: я не знаю, коли у мене закінчаться гроші на війну. Можливо, через рік, а може, і через два. Але є один параметр, за яким у мене точно є перевага перед Україною: солдати. Моє завдання так вести війну, щоб в України вони скінчилися раніше, ніж у мене. У якийсь момент Зеленський все одно сяде зі мною за стіл переговорів. Що б він не говорив зараз. І моє завдання – дочекатися цього моменту.
Я не знаю, чи так виглядає справа насправді. Але мої розмови з фахівцями, статті, що я знайшов на цю тему, і власні роздуми схиляють мене на користь цієї версії. І якщо це так, я не впевнений: чи треба ЗСУ взагалі наступати? Тим більше наступати без літаків і далекобійних ракет.
Зрештою, це демократам і Байдену потрібен успіх в Україні, щоб пред’явити його своїм виборцям під час президентської кампанії. Хочуть успіху – нехай дають і F-16, і ATACMS. А ні – то нарікайте на себе: ми говоритимемо те, що є – адміністрацію Байдена роздирають протиріччя, вона сама не знає, чого хоче: чи то миру з Путіним коштом України, чи то перемоги над ним.
Це в демократів є дедлайн: дата виборів, це вони обмежені термінами. В України є лиш один критерій: вести війну так, щоб протягом року-двох зберегти боєздатну армію і не втратити багато людей.
Тобто стояти в обороні і знищувати живу силу і техніку путінського війська. А через якийсь час у Путіна просто закінчаться гроші на війну. І тоді вже для перемоги над ним будуть не потрібні ні літаки, ні далекобійні ракети…
Я знаю, що у цих моїх міркувань є багато вад і за бажання можна причепитися до кожного слова. Але загалом моя думка проста: потрібно перетворити війну з протистояння солдатів на полі бою (тут у Путіна явна перевага за рахунок чисельності) на війну економік (а тут він із розгромним рахунком програє об’єднаному Заходу).
Це не дасть швидкого результату, зате отриманий результат буде дійсно справжнім кінцем війни, а не перенесенням лінії фронту на кордони 1991 року. Отже, потрібно навчитися знищувати зброю і боєприпаси противника швидше, ніж він встигає їх виготовляти. Треба змусити Путіна витратити всі його фінансові резерви, залишити його без штанів. І коли це станеться (а це обов’язково станеться), тоді й буде перемога.
Це неминуче, адже наша справа права. Ворог буде розбитий, і перемога буде за нами.
Слава Україні!🇺🇦
