Вважалося, що для розуміння дій Путіна важливий образ щура, який кинувся на малолітнього пітерського гопника, коли той загнав його в кут смердючого, захарканого ленінградського парадного. Вова Путін, здається, назавжди закохався в цього щура і зрозумів, що напад – найкраща тактика і стратегія для будь-кого, хто опиняється в брудному кутку.
Так ми могли думати до недавнього часу. На практиці виявилося зовсім інакше. Коли вирощені Путіним кримінальники вирушили в похід на Москву, щоб розправитися з путінськими ж поплічниками з Міністерства оборони і Генштабу, ніхто ні на кого не став кидатися. Шойгу з Герасимовим, полководці нового часу, втекли з Ростова і сховалися в кущах. А той, кого ми вважали щурячим королем, замість стрибка став дзвонити знайомому хижакові в Мінськ і скаржитися, що Пригожин слухавки не бере. Такий ось, розумієш, “Лускунчик” виходить.
Путін так і не став щурячим королем. Не став і тим самим щуром, який кинувся на нього з кутка, щоб врятувати свою щурячу шкуру. Він так і залишився маленьким, переляканим, непоказним Вовою Путіним, який у сльозах і соплях тікав від оскаженілого щура в темряві холодного парадного. Бідолашний Вова!
Ні, це ми бідолашні: на чолі величезної ядерної держави опинився параноїдальний закомплексований боягуз, який зганяє на нас свої дитячі образи і свій вічний страх. Це зараз, коли Лукашенко прогнав Пригожина і його архарівців, Путін знов посміливішав, бігає Кремлем, кричить на чиновників і теревенить із військовими. Легко бути сміливим, коли під Москвою не стоять загони “Вагнера”. Легко нападати на Україну, коли в тебе ядерна зброя і втричі більше населення. Легко підтримувати соціальну стабільність, коли в тебе нафтодолари. Але щойно щось відбувається не так, як ти намалював у своїй голові, ти одразу ж впадаєш у сказ і паніку і починаєш тікати від щура.
Президент Росії, який просить про допомогу білоруського диктатора. Лукашенка, який дає вказівки директору ФСБ. І ці люди потім розповідають про суверенітет, про те, як вони відстоюють інтереси Росії і нічим не поступляться перед клятим Заходом. А їх може налякати до гикавки будь-який кримінальник на танку. А ними вже орудує недофюрер із Мінська. Яка ганьба!
Утім, Путін із компанією нічого про цю ганьбу навіть і не дізнається. Як будь-який гопник із брудного парадного, він звик принижувати слабких і прогинатися перед сильними. Тимчасово він уявив, що сам тут бугор. Але щойно з’явився хтось незрозумілий з автоматом і ніхто не став зупиняти чергового кримінальника, він одразу ж став гарячково надзвонювати в Мінськ і Астану. І це побачили всі. І тепер одні розбігатимуться, других заарештують, а треті думатимуть про власний “марш справедливості”.
Тепер усі знають, що Вова Путін у паніці та соплях тікатиме від будь-якого щура.
