Минув один рік і сто двадцять три дні війни. На фронті, нарешті, є зрушення, їх видно навіть на картах ISW. По-перше, ЗСУ згладили Врем’євський виступ, взявши село Рівнопіль.
По-друге, на картах чітко видно плацдарм ЗСУ на лівому березі Дніпра біля Антонівського мосту. Тепер українські військові можуть уже не робити круглі очі і не зображати здивування, коли їх запитують про плани щодо форсування Дніпра. Тепер наявність цих планів заперечувати нерозумно.
Я аж ніяк не стверджую, що наступ почнеться саме звідти. Але такий варіант розвитку подій уже не виключений. Хоч би як нас намагалися переконати у зворотному близькі до ЗСУ експерти. А то коли не спитаєш, усі одразу починають на тебе шикати і казати, що це утопія, про це навіть заїкатися не можна, це неможливо тощо.
По-третє, той клин на північ від Бахмута, який вбили ЗСУ в розташування російських військ і який майже вже дотягнувся до Берхівки, став помітно ширшим, але, по-моєму, трохи відсунувся назад на захід. Чи мені здалося?
Ось, власне, і всі ті зміни, що відбулися на фронті за останні два дні. Це, звичайно, не прорив фронту, але все-таки краще, ніж нічого. Будемо сподіватися, що маховик наступу все-таки набере обертів. Тим паче, що пані Маляр обіцяє незабаром дуже хороші новини. Набагато кращі за ті, що я вам зараз розповів. Хоча й ці теж нічого, годяться.
Американці пояснили, що буде в новому пакеті допомоги. Там ракети для HIMARS і PATRIOT, там 30 БМП Bradley, 25 БТР Stryker і багато чого ще. Але те, що найбільше привернуло мою увагу: якась загадкова “техніка для знищення і розчищення фортифікаційних споруд”.
У пресі пишуть, що це спеціальне обладнання для створення проходів у мінних полях і знищення укріплень. Навіть називають конкретні види зброї. Наприклад, “бангалорську торпеду”, що встигла дуже добре себе зарекомендувати вже в цьому наступі. Тож спрямованість цього пакета допомоги очевидна й актуальна.
Путінські, бл…дь, соколи знову обстріляли ракетами Краматорськ. Четверо вбитих і понад сорок поранених. Ну що тут скажеш? Серце розривається, коли дивишся на таке.
Я весь час думаю: ось раніше льотчики були синонімом хоробрості. Вони найбільше ризикували, мало хто дожив до кінця війни… Вони літали там, де на них чекала смерть. Від зенітки, від ворожого винищувача, від несправності в літаку, від поганої погоди….
Але нинішні, особливо ті, хто літає на цих стратегічних бомбардувальниках, вони ж нічим практично не ризикують. Підняв у повітря свого “Ведмедя” (який однаково, що пасажирський лайнер), пролетів тисячу кілометрів від Мурманська до Каспію, натиснув кнопочку і полетів назад, додому…
Розвернувшись, передав керування другому пілоту, а сам пішов до штурмана посидіти за чарочкою і за життя поговорити: як дітки, як дача, як ластівка… Чим погано… Кому війна, а кому мати рідна.
А ще за годину ракети долетять до Краматорська і вб’ють людей. У цей час наш герой і сміливець уже приземлятиметься на свій аеродром на Кольському півострові й писатиме рапорт про успішно виконане бойове(!) завдання.
А надвечір він, у стоптаних капцях і треніках, буде клювати носом біля телевізора, краєм вуха слухаючи біснуватого Соловйова. І правильно: втомився за день, намотався, годувальник…. Захисник Батьківщини… Матері його трясця…
Це вам не піхотинець, заляпаний чужою кров’ю, брудний і голодний, спить зігнувшись в окопі. Тут біла кістка: вбивця на відстані. Ніякого ризику, як у комп’ютерній грі. Натиснув кнопочку – і всі справи. От їх, я думаю, треба першими до стінки ставити. Без зайвих слів. Просто за професійною ознакою. Це добірні мерзотники. Калібровані.
Як було б добре, якби на цьому можна було закінчити пост. Адже сьогодні весь день собі говорив: більше про цей пригожинський заколот писати не буду. Усе, досить. Але тут Путін знову навалив купу такого, що залишити це без коментарів просто неможливо.
Які враження? От, знаєте, до десятиріччя Жовтневого перевороту, тобто 1927 року, Сергій Ейзенштейн зняв художній(!) фільм “Жовтень”.
Як належало в ті часи, фільм німий. Усі події, там показані, були інсценуванням, масовкою. Реквізит, костюми, холості постріли, артисти на великих планах, усе, як зазвичай у кіно. Операторська робота – прекрасна, композиція, кадри – на найвищому рівні. Лені Ріфеншталь потім вчилася на цих фільмах.
Був там, зрозуміло, й епізод із т.зв. “штурмом Зимового палацу”. Усі ми знаємо, що ніякого штурму не було. Що Антонов-Овсієнко з групою червоногвардійців зайшов у будівлю і заарештував Тимчасовий уряд, який не чинив жодного опору.
Але радянська пропаганда вже почала перетворення Жовтневого перевороту на Велику Жовтневу Соціалістичну Революцію. А хіба революція може бути такою млявою? “Ні!” – сказала партія!
І Ейзенштейн вбрав статистів у матроські бушлати, вони під камери і світло прожекторів красиво через арку Генерального Штабу увірвалися на Палацову площу, пробігши її крізь бутафорський кулеметний вогонь, добігли до ажурних кованих воріт Зимового палацу, картинно перелізли через них, відчинили зсередини – і революційні маси повсталого пролетаріату увірвалися в лігво контрреволюції…
Минуло п’ятдесят років, і нам у школі ці кадри втюхували вже як документальні. Ось, діти, дивіться, як наші діди брали Зимовий!
Те, чому сьогодні ми були свідками, точно таке ж створення міфу про “страшний заколот”. Уже геройський Золотов розповідає, як він захистив Москву, як готові були його бійці лягти кістьми за Батьківщину, і вже Путін їм дякував, і на Соборній площі Кремля щось таке героїчне бекав… Звучали гімни, фанфари, майоріли стяги, стояли рівними квадратами полки…
Згадайте моє слово: скоро Ернст або хтось іще зніме докудраму про цей “заколот”, де будуть криваві бої і де героїчний Золотов, стікаючи кров’ю, дотягнеться-таки до горла Пригожина і… Загалом, ви самі розумієте, чим усе закінчиться. Бадьорий, вічно молодий Путін (артист Безруков) з пагорба керує операцією, у трикутному капелюсі, одна нога на барабані…
До нього принесуть смертельно пораненого Пригожина (артист Машков). Путін, дивлячись на нього, скаже: “Voilà une belle mort!”. А потім захоплений його хоробрістю Лукашенко викупить бідолаху у Путіна, і той буде ув’язнений в Осиповичах, у пансіонаті Святої Олени, на правах почесного бранця…
А через десять років ці кадри показуватимуть школярам як документальні, і вони думатимуть про мужність дідів і про їхню любов до Вітчизни… У Кремлі буде “Галерея героїв 2023 року”, молоді генерали, руки в перснях, гриви коней, стрункі красуні, пороховий дим… (Якщо, звісно, вся ця банда втримає владу).
І ніхто не згадає про цих дідусів, які обісралися від страху і розбіглися хто куди, щойно Пригожин виїхав із Ростова… Та й хрін із ними. Все одно їм гаплик. Не сьогодні, так завтра.
А ще Путін сьогодні наговорив собі на статтю. І не тільки собі. Міжнародний ордер на арешт у нього вже є. А тепер є всі підстави видати і російський: він зізнався, що фінансував найманців (кримінальний злочин) з бюджету (цікаво, за якою статтею?). Він, всупереч усім своїм попереднім запевненням, прямо платив їм із казни мільярди(!) доларів. Якщо це не злочин, то що таке злочин?
За останні кілька місяців Путін і його оточення самі зізналися в такій кількості злочинів, що нічого вже й розслідувати не потрібно.
І вишенькою на торті була передача важкого озброєння (танків тощо) Росгвардії. Як то кажуть, на ті самі граблі. Тепер Путіну потрібно буде створити Росгвардію-2 (Кадиров?), щоб у момент, коли Золотову спаде на думку щось вимагати (за методом Пригожина: доріжка-то протоптана!), у Путіна було кого йому протиставити. І так – до нескінченності. Тому що немає нормальних інститутів, нічого не працює й тримається на чесному слові, а ціна їхнього слова – самі знаєте яка…
І як ми в цих умовах можемо програти? Ніяк! Тому, що наша справа – права. Тому ворог буде – розбитий, а перемога буде – за нами!
Слава Україні!🇺🇦
