Минув один рік і сто двадцять днів війни. Оскільки свіжих карт ISW досі немає, я поки що відкладу аналіз ситуації на фронті і розповім про те, що сьогодні сталося з пригожинським “маршем справедливості”. Може, тим часом, карти з’являться.
Отже, зранку вагнерівці йшли на Москву. Вони обійшли Воронеж і пройшли Липецьку область. До Москви лишалося не більше 200 км. На чолі колони, що рушила на Москву, йшов Уткін-Вагнер, відкритий нацист і, вочевидь, хоробрий і професійний офіцер, здатний керувати великими воєнними операціями.
Колона, що йшла на Москву, була, висловлюючись військовою мовою, добре озброєною важкою мотопіхотою, повністю екіпірованою і знятою прямо з фронту. У її складі були танки, БМП, артилерія та засоби фронтової ППО у вигляді ЗРК “Панцир”. Крім цього, були відомості, що вони мали в своєму розпорядженні трофейні “джавеліни” й “стінгери”.
Скільки людей у цій колоні було, достеменно невідомо. Але якщо правда те, що говорив Пригожин і всього їх було 25 тисяч, то на Москву, вочевидь, рушило аж ніяк не менше 15 тисяч добірного війська, яке пройшло пекло. Тобто дві бригади мінімум.
Швидко стало зрозуміло, що Москву закрити нічим. Дві спеціально призначені для цього дивізії (Таманська й Кантемирівська) давно вже на фронті і перебувають у напіврозбитому стані. А частини ФСБ і Росгвардії – це, по-перше, легкоозброєна піхота, а по-друге, необстріляна та абсолютно невмотивована.
Цей людський шлак, спеціально відібраний для знущань над мирними громадянами, ніколи і за жодних обставин не буде воювати і за ці майже півтора року, що триває війна, вигадав собі безліч занять (на кшталт охорони лісу від грибників або вилову осіб, котрі дискредитують російську армію), аби лиш на фронті не опинитися.
Тільки, напевно, сам Путін не знає, що готовність ризикувати своїм життям у цих “воїнів” дорівнює нулю. Вони здатні викручувати руки беззбройним пацанам і бити кийками жінок. Ще вони люблять влаштовувати маски-шоу під час обшуків. Цим і вичерпується весь їхній бойовий досвід.
Отже, стало зрозуміло, що Уткін увечері увійде в Москву, а до ранку буде все в ній контролювати. Путін, ясна річ, ще зранку втік (чи то на Валдай, чи то в Пітер). За ним повтікали Медведєв і більшість інших його дармоїдів. Шойгу і Герасимов накивали п’ятами ще раніше, з Ростова, і теж невідомо куди.
Перед тим як звалити, Путін записав відеозвернення, у якому назвав ПВК “Вагнер” зрадниками, “марш справедливості” – ножем у спину тощо. Закликав бунтівників до порядку, звертався до їхньої совісті та патріотизму і… більше, власне, нічого.
З Києва линули підбадьорливі для Пригожина сигнали, Буданов робив загадкове обличчя й усім своїм виглядом давав зрозуміти, що це він усе організував, а весь світ, затамувавши подих, чекав кривавої розв’язки на вулицях Москви.
І тут у справу втрутився Лукашенко. Як потім з’ясувалося, на прохання Путіна. Що він там наобіцяв Пригожину, ми не знаємо, але раптом ближче до вечора Пригожин заявив, що не хоче проливати російську кров, розвернув уткінську колону на 180 градусів і відправив у місця постійної дислокації.
Пригожин одразу ж спростував те, що зробив це після переговорів із Лукашенком. Але Пєсков, тим не менш, на цьому наполягав. Виступивши вже пізніше, Пєсков сказав, що після переговорів із Лукашенком Пригожин ухвалив рішення виїхати до Білорусі, а всі кримінальні справи, відкриті проти нього, закриють. Найманці ПВК “Вагнер”, які не брали участі в “марші справедливості”, можуть підписати контракти з Міноборони, а решту, з огляду на їхні бойові заслуги, переслідувати не будуть. Але що їм робити – не сказав. І без слів зрозуміло, що услід за Пригожиним вони вирушать у Білорусь.
До речі. Тут мені багато обурених білорусів пишуть, що російською їхня країна називається не “Белорусь”, а “Беларусь”. Ось що я відповім. Слово “Белорусь” утворено за допомогою двох слів: “белая” і “Русь”. У російській мові для утворення складних слів є тільки дві сполучні голосні – “о” та “е”: “нефт-е-провод” і “газ-о-провод”. Сполучної голосної “а” в російській мові не існує.
Тому в російській мові слова “Беларусь” немає. “Беларусь” – це білоруською. А я пишу свої російською. Це так, ніби я, як німець, вимагав від англійців писати не Germany, а Deutschland. Але це абсурд, тож без образ. Це зовсім не те саме, що “в Украине” і “на Украине”, оскільки в російській є обидва варіанти. І тому, якщо українцям так приємніше, мені неважко говорити “в Украине”. Проте “Беларусь” російською – не можна. Правила російської мови не дозволяють.
Отже, продовжимо. У мене маса запитань. Перше: хто відповість за збиті літаки й ґвинтокрили і 15 трупів, що згоріли в них? Ніхто? Чому? Друге: як міг Пригожин погодитися розвернути свій “марш справедливості” і погодитися звалити в Білорусь лише під чесне слово Путіна (саме так стверджує Пєсков)? Він що, не розуміє, що слово Путіна не варте навіть повітря, яке той набирає, щоб його вимовити? Третій: що Пригожин збирається робити в Білорусі? Використати її як базу для своїх африканських проєктів? Чи нападати звідти на Україну?
Є ще й четверте, і п’яте, і двадцять п’яте запитання. Коротше, їх значно більше, ніж відповідей. Але найголовніше питання: нащо ти, Євгене Вікторовичу, зупинився за крок до перемоги? Ти міг узяти владу в Росії, але чомусь відмовився…
Якби ти захопив Москву, оголосив себе “Урядом національного порятунку” й звернувся до всіх країн із закликом тебе визнати, а в обмін пообіцяв виведення військ з України, тебе б миттю всі визнали, а російська армія розцілувала й проголосила військовим диктатором.
Ти міг би власноруч розстріляти Шойгу і Герасимова, а Путіна зробити своїм посильним. Хіба не це ти бачив у своїх вологих мріях? Те-те, не соромся! То чому ж ти розвернувся? Невже не розумієш, що тепер тобі каюк? “Новачок”, кілер, високоточна бомба – що завгодно. Але Путін тебе знищить. А міг би черевики тобі чистити…
Утім, мені все одно, що з тобою буде. Головне, що показав твій “марш справедливості” і за що тобі величезне спасибі: якщо ЗСУ прорвуть фронт, шлях на Москву буде відкритий, захистити її ніким і нічим. І цю обставину я радив би Залужному врахувати у своїх планах.
Це сильно змінює ту їхню частину, де описуються сценарії закінчення війни. Нерозумно вийти на кордони 1991 року і зупинитися, якщо розумієш, що між тобою і Москвою нікого нема. І це означає, що в України є шанс радикально вирішити питання загрози зі сходу. Раз і назавжди. І не перетворюватися на державу-фронтир, як Ізраїль чи Південна Корея.
Аж ось і свіжі мапи ISW. Утім, жодних змін вони не показали. Сьогодні вночі Росія знову обстріляла Україну своїми ракетами. Було випущено понад 50 ракет різних типів. Більшість із них збито. Але були й влучання. Це один із найбільш масованих ударів за останні кілька місяців. Напевно, він якось пов’язаний із демаршем ПВК “Вагнер”. Росіяни активно відволікали увагу від того, що відбувається в них у тилу.
Коротше кажучи, в тилу у них дупа. І наше завдання максимально дохідливо пояснити це російським солдатам в окопах. Вони мають зрозуміти, що дуже скоро Путін їх там покине і займатиметься порятунком власної дупи. Це знання має привести їх до тями, і вони повинні нарешті розвернути свої автомати проти їхнього справжнього ворога – путінського режиму. Тим більше що Пригожин показав: це значно простіше, ніж перемогти ЗСУ.
До того ж дедалі ясніше стає, що перемогти вони не можуть. Бо наша, а не їхня, справа – права. І тому наш ворог буде розбитий, і перемога буде за нами.
Слава Україні!🇺🇦
