Минув один рік і сто чотирнадцять днів війни. Карти ISW все не оновлюються, а без них міркувати про становище на фронті – це цитувати путінських воєнкорів. Справа, звісно, “цікава”, але такою самою мірою й доволі небезпечна: можна замість правди отримати фантазії якогось “сладкова”, який потім зізнається, що в момент, коли писав про поточну ситуацію, був не на фронті, а сидів уже тиждень у карантині перед зустріччю зі своїм гівнокомандувачем.
Якщо ж відволіктися від ситуації на фронті, то мене зацікавила інформація про візит держсекретаря США Ентоні Блінкена до Пекіна. За останні п’ять років це перший візит держсекретаря США до Китаю.
Байден зустрівся із Сі Цзіньпіном восени минулого року на Балі. Тоді здавалося, що вони знайшли спільну мову й обидва говорили, що загалом задоволені зустріччю.
Але потім відносини між Вашингтоном і Пекіном пережили щонайменше дві кризи: одну через абсолютно безглуздий і провокаційний візит старенької Ненсі Пелосі (десь вона зараз?) на Тайвань, а другу через цілком реальний китайський конфуз зі збитою в небі Америки китайською розвідувальною повітряною кулею.
І ось, нарешті, обидві сторони змогли подолати взаємне роздратування і почати діалог на такому високому рівні. Зрозуміло, одна з пріоритетних тем – війна в Україні. Поки що Блінкен зустрічався тільки з міністром закордонних справ Цинь Ганом.
Завтра у нього запланована зустріч із керівником канцелярії комісії із закордонних справ ЦК Компартії Китаю, членом Політбюро Ваном І (він у китайській ієрархії стоїть вище за міністра закордонних справ). І вже залежно від того, наскільки успішними будуть переговори з цими двома діячами, залежить, чи буде у Блінкена зустріч із Сі Цзіньпіном.
Мені здається, що головне завдання Блінкена під час обговорення війни в Україні — переконати Пекін припинити цю безглузду клоунаду з “мирними ініціативами” і допомогти справді закінчити цю війну. Для цього в китайців є всі можливості. Насамперед — потужний важіль економічного тиску на Кремль. Якщо Китай хоча б частково приєднається до санкцій проти Росії, то зговірливість і конструктивність Путіна здивує нас усіх. Ну і, зрозуміло, потрібно зробити все для того, щоб у китайців не було спокуси допомогти Путіну зброєю.
Ще порадувала інформація про постачання 200 ізраїльських танків у Європу. Є надія, що навіть якщо не вони самі, то ті танки, замість яких прибудуть ізраїльські машини, будуть поставлені в Україну. З’явилася інформація, що частину ізраїльських танків буде поставлено Кіпру замість Т-80, які будуть передані для ЗСУ.
Учора дуже насмішив Пєсков, який заявив, що завдання “демілітаризації” України загалом вирішено, оскільки Україна воює не своєю, а імпортною зброєю. Це п’ятірка! Це шедевр словоблуддя. Мої оплески!
Але в мене запитання: ок, нехай так, але що це означає практично? Якщо це було метою “СВО” і її досягнуто, значить, ви заберетеся з України? Ні? А тоді яке має значення, якою зброєю воює Україна?
І потім, як ця ваша “демілітаризація” України наближає вас до перемоги? Ось, наприклад, афганські моджахеди теж воювали зброєю, яку не виробляли в Афганістані (через брак такої). Але це не завадило їм вигнати радянську армію зі своєї країни. Так само як і В’єтнам воював з Америкою зброєю, виробленою в СРСР і Китаї. І нічого – переміг.
Я вже не кажу про те, що в цій логіці “демілітаризацію” Росії вже давно проведено. Причому тотально і безповоротно. Нещодавно на ПМЕФ Герман Греф не зміг завести нову модель “Жигулів”, яку привезли туди як доказ успіхів російського машинобудування. Якщо російська промисловість не в змозі виготовити працюючий автомобіль, чи означає це, що зброя, яку вона виробляє, не варта заліза, витраченого на неї?
Чи ми повинні всерйоз повірити в те, що, хоч росіяни і не можуть виготовити нормальний автомобіль, проте вони в змозі створити високоефективну сучасну зброю? І якщо відповідь “ні” (а іншої бути не може), то хіба це не “демілітаризація”? Причому проведена не під ворожим тиском, а суто власними силами, шляхом розкрадання всього підряд.
Я поки писав, усе думав, що ISW все-таки повісить у себе на сайті свіжі карти. Але поки немає оновлення. А мені треба сьогодні лягти спати раніше, оскільки завтра рано-вранці мушу відлітати у відрядження. Тому будемо сподіватися на те, що завтра ми прокинемося, а на нас чекають хороші новини.
Дуже хочеться хороших новин. І вони обов’язково будуть. Тому, що наша справа – права. Ворог буде розбитий, і перемога буде за нами.
Слава Україні!🇺🇦
