Минув один рік і дев’яносто вісім днів війни. За відсутності якихось змін на фронті, я уважно слідкую за рейдами російських партизанів углиб території Бєлгородської області та без жодного подиву дізнаюся, що для знищення цих партизанів російські генерали легко стріляють з гармат і кидають авіаційні бомби на російські ж міста.
Зрозуміло, що й партизани теж не ликом шиті й теж стріляють по цих містах не з рогаток. У результаті гинуть, зокрема, і мирні жителі. Так війна повернулася туди, звідки вона прийшла на українську землю – до Росії…
У мене немає жодної зловтіхи – лише тільки констатація факту. Хоч зло, хоч добродушно, але радіти тут нічому. Розширення географії війни не може радувати.
Утім, це розширення було цілком передбачуваним і навіть неминучим.
Але я не можу приховати своєї зловтіхи, спостерігаючи за перепалкою вагнерівців із кадировцями. Ось таке я люблю! Це справжня гойда! До речі, а куди подівся автор шняги про гойду? Де цей бравий російський мілітарист Іван Охлобистін? Пам’ятаю, понад рік тому він усе на фронт рвався, казав: ось зуби вилікую – і тільки ви мене бачили! Миттю на передовій опинюся!
І? Що сталося? Чого затих? Кіксанув? Ні, йому сси в очі – божа роса. Він тепер розмірковує про переваги Івана Урганта перед Максимом Галкіним, лає реформи колишнього міністра оборони РФ Сердюкова і пророкує Росії “усвідомлення помилок лібералізації 90-х і процвітання”. Про свою обіцянку їхати на війну забув. Чи все ще зуби лікує? Загалом, щодо цього він нам жодних пояснень не дає. Така, розумієш, гойда вимальовується…
Але повернемося до конфлікту вагнерівців і кадировців. Усі, напевно, бачили ролики і листи, якими обмінялися наближені Кадирова і командири ПВК “Вагнер”.
Спочатку Герой Росії Пригожин вкотре посварив керівництво МО РФ і висловився якось нешанобливо про батальйон “Ахмат”.
На це Герой Росії Адам Делімханов обурився тим, що говорить Пригожин на своїх пресконференціях у турне країною, дорікнув йому великими втратами особового складу в Бахмуті, висловив невдоволення неприємними словами Пригожина про підрозділ “Ахмат” і забив йому стрілку.
На це Делімханову відповів Герой Росії, командир ВЧК “Вагнер” із позивним “Зомбі”. Він сказав, що ПВК “Вагнер” захищатиме честь свого начальника і не дозволить її бруднити.
Тоді в полеміку втрутився Герой Росії Магомед Даудов і назвав Пригожина “блогером” і теж забив йому стрілку. У відповідь ще один Герой Росії, найголовніший командир ПВК “Вагнер” Уткін (позивний “Вагнер”), відповів Даудову, що сам він “тік-токер” і сказав, що готовий зустрітися з ним де завгодно. Він також нагадав, що вони вже зустрічалися в обох чеченських війнах, час від часу були ворогами.
Давненько чеченці не конфліктували з блатними. Але війна розколупала і цю болячку. Схоже, треба запастися поп-корном і колою: ця давно забута війна 90-х – повертається! Минулого разу вони зіграли внічию. Цікаво, хто цього разу переможе?
Коротше, якщо путінським приватним арміям не заважати, вони без жодної участі ЗСУ самі одна одну переріжуть. Характерно, що обидва боси цих ОЗУ зберігають олімпійський спокій і в конфлікт практично не встряють.
Хіба що Пригожин, цілком миролюбно повідомив, що не бачить у своїх словах про підрозділи “Ахмат” нічого поганого. “Що ж стосується мого місця розташування, то всі учасники цієї дискусії прекрасно знають мої, зокрема закриті, спеціальні телефони і мають можливість зі мною зв’язатися”.
Усе це мені нагадує нескінченні стрілки, які забивали один одному д’Артаньян, Атос, Портос і Араміс. Ось кого косплеїть нове путінське служиве дворянство!
Коротше, робіть ставки панове: буде стрілка чи ні? Якщо буде, то коли і де? Розійдуться миром чи почнеться стрілянина? Хто кого переможе? У кого яка ділянка залишиться? Бачите, як цікаво! Тут уже не до України, чесне слово. Яка Україна? Тут серйозні пацани один одному пред’яви кидають. На кону питання честі!
Ось під такий акомпанемент ПВК “Вагнер” уже на 99% покинула Бахмут і передала позиції російській армії. У всякому разі так сказав Пригожин. Вийшли вагнерівці на перепочинок і доукомплектування. А це означає, що тепер у них є час спокійно і вдумливо поговорити з гордими джигітами.
Я за те, щоб вони по максимуму перестріляли один одного. Це буде велика перемога справи миру в усьому світі. Навіть Шойгу, нарешті, зітхне спокійно. Та й у Залужного буде однією (точніше, двома) турботами менше.
Держсекретар США Ентоні Блінкен виклав сьогодні, під час візиту до Фінляндії, офіційну позицію США щодо вторгнення Росії в Україну. Він засудив ті мирні ініціативи, які допомагають узаконити захоплення Росією української території. Він вважає, що “справедливі та міцні” зусилля мають стосуватися відповідальності агресора та відновлення України.
Блінкен передбачив, що найближчими тижнями і місяцями деякі країни закликатимуть Росію та Україну до припинення вогню. Для того, щоб будь-які мирні зусилля були довгостроковими, на його думку, потрібна “повна участь і згода” України. Такі зусилля повинні підтримувати реконструкцію і відновлення України, а Москва повинна буде заплатити свою частку.
“Припинення вогню, яке просто заморожує наявні лінії фронту, дасть змогу Путіну консолідувати контроль над територією, яку він захопив, а потім відпочити, переозброїтися і знову атакувати. Це – несправедливий і неміцний мир, – сказав Блінкен. – Це узаконить захоплення Росією земель, винагородить агресора і покарає жертву”.
А спецпосланець Сі Цзіньпіна Лі Хуей, який повернувся до Пекіна, висловився в тому дусі, що в результаті його турне європейськими столицями жодного прогресу у вирішенні російсько-українського конфлікту досягти не вдалося.
І ось що я вам скажу. Я поганий військовий аналітик і взагалі нічого не тямлю в геополітиці (ба більше, я вважаю її псевдонаукою, нарівні з алхімією і політологією). Але на мою думку, війна триватиме доти, доки одна сторона не переможе іншу. Цей конфлікт не передбачає мирної розв’язки. У нього немає компромісного рішення.
Зрозуміло, мене це абсолютно не тішить. Але треба дивитися на ситуацію без ілюзій і розуміти, що одна зі сторін має перемогти, а інша – програти. У світі немає такої сили, яка могла б зупинити цю сутичку. Вона може закінчиться тільки нокаутом одного із суперників.
І я вірю, що ворог буде розбитий і перемога буде за нами. Тому, що наша справа – права.
