Жодну з груп "путінської еліти" не шкода
“Якби Гітлер вторгся в Пекло, я вважав би своїм обов’язком щонайменше доброзичливо відгукнутися про Сатану в Палаті громад”, – говорив Черчілль 1941 року. “Якби Гіркін пішов штурмувати путінський Кремль, я вважав би своїм обов’язком щонайменше опублікувати про нього доброзичливу колонку в одному з ліберальних видань”, – говорив я кілька років тому.
Щодо персоналій історія непередбачувана. Сьогодні заявку на таку роль робить не Гіркін, а Пригожин. А ліберальні ресурси, які переїхали за кордон, публікують його портрети з грайливим підписом “Якщо не Путін, то хто?”. Цю фразу багато років ліберали промовляли як жарт. Перспектива заміни Путіна на кого б то не було не здавалася реальною. Сьогодні ця фраза звучить уже інакше. За нею відчувається реальний екзистенціальний жах.
Утім, лякати лібералів приходом замість Путіна зовсім вже оскаженілих фашистів завжди було аж ніяк не безуспішною грою Кремля. Ліберали охоче ловилися на цю обманку, бо не хотіли бачити, що Путін такий самий оскаженілий фашист, тільки набагато небезпечніший за “оскаженілих”. Небезпека крилася в ілюзії, що він інший. Саме ця ілюзія дала змогу сколотити горезвісну “путінську більшість”, яка об’єднала оскаженілих фашистів із масою помірковано-консервативних обивателів.
Чи знайдуться і після 24 лютого цілком ліберальні люди, які продовжують говорити, що може бути хтось і страшніший за Путіна? На жаль, знайдуться. Усі ті, хто досі сподівається, що з Путіним вдасться домовитися про якусь “почесну нічию”. Тому що визнати, що з Путіним домовитися неможливо в принципі, означає не що інше, як сказати: “Пригожин кращий за Путіна”.
Останні виступи Пригожина – це заява про те, що з ним-то якраз і можна буде домовитися. І навіть не про “почесну нічию”, а про “почесну капітуляцію”. З визнанням “блудняка” і відходом із захоплених територій. За примарну “почесну нічию” до кінця чіплятиметься широко обговорюваний ліберальними експертами майбутній уряд Мішустіна-Собяніна. Тому що це буде уряд ухилення від відповідальності правлячої еліти в цілому. І зметуть його під гаслом “Вони повинні відповісти!”.
Цілком можливо, що за Пригожиним стоїть якесь угруповання всередині правлячої верхівки, яке готується до прийдешнього “переділу” і прагне звалити відповідальність за майбутню поразку на іншу частину цієї верхівки. І, звичайно, вона буде шукати “ворогів народу” для показової прилюдної розправи. Жодну з груп “путінської еліти” не шкода. Вони всі причетні до розв’язання і ведення цієї війни. На них на всіх кров сотень тисяч людей.
І найменше шкода тієї частини “путінської еліти”, з якою продовжують відчувати деяку соціокультурну спільність багато лібералів. Освічених технократів. Буржуазних спеців. Я не буду перераховувати їхні імена. Ви й так їх усіх знаєте. Вони могли зламати путінську економічну машину і тим самим зупинити військову машину масових убивств на самому початку війни, колективно порвавши з режимом. Вони не зробили цього, побоявшись випасти з вікна висотки наступного дня після відставки. Нехай тепер отримають Лобне місце в нагороду.
Точно так само не шкода ту частину “культурної еліти”, яка стала ідеологічною обслугою війни. Відчуваючи, що питати будуть саме з них, ця частина кричить вустами Богомолова: “Ті, хто не прийняв війну, ще гірші за нас. Вони завжди хотіли зручно сидіти на двох стільцях”. Але в ескападах Пригожина вже виразно можна розрізнити: “Це ви, а не ліберали-пораженці, ввели нас у блудняк. Ми хлопці прості. Слухаємо, що нам поп-кумири та актори всякі з телевізора скажуть. Ось і відповідайте тепер за базар”.
Ті, хто зазіхнув на міжнародно-правовий порядок, спробував легітимізувати агресію й анексії, поставив світ на межу ядерної війни, мають за це відповісти. І якщо не в облаштованих за європейськими стандартами камерах гаазької в’язниці, то на Лобному місці в Москві.
