Минув один рік і сімдесят три дні війни. Росіяни обстріляли Бахмут фосфорними бомбами, і він увесь горить якимось інфернальним світлом, наче в пекла зірвало кришку і воно засяяло своїм зловісним черевом. Немає жодних сумнівів, що це акт відчаю.
Пригожину будь-що-будь потрібно завтра взяти Бахмут. Ось він і почав його просто палити. Температура горіння фосфору близько 1300 градусів за Цельсієм, і він випалює все живе і навіть мертве. Чи візьме до завтрашнього дня ПВК “Вагнер” Бахмут? Це як подивитися, залежить від того, що вважати Бахмутом. Те, що ним було раніше, – цього вже немає. Може йтися тільки про ту територію, де раніше стояло місто з такою назвою. Але сьогодні ця територія нічим не відрізняється від тієї, що залишилася в росіян за спиною.
Що ліворуч і праворуч від них. Ті самі руїни, головешки й обвуглені трупи. Це попереду себе вони бачать життя, світло і майбутнє. А те, що вони вже перетворили на “Русский Мир”, – це тепер царство мертвих. Гомогенний простір, де не тече час, немає руху, а отже, немає життя, прогресу, немає майбутнього. “Білі ходоки” Путіна рвуться захопити Україну як міфічний Вестерос. Вони хочуть перетворити її на царство мертвих, на один великий цвинтар. Так велів їм Путін, якого вони зробили своїм богом. Путін боїться старості й не хоче вмирати. Тому він велів їм зупинити час. Він уже зупинив час у себе в Росії. Але якщо час буде текти у сусідів, то люди знатимуть, що він є, і захочуть його повернути й собі. Тому він послав своїх солдатів зупинити час скрізь.
Але українці не вважають Путіна богом. Для них він жалюгідний і мерзенний старий, який заважає їм жити. І тому вони відчайдушно чинять опір путінським ордам. Вони хочуть жити, як усі інші люди: народжуватися, працювати, ростити дітей, пізнавати світ, радіти онукам і врешті-решт – помирати. Вони не бояться померти. Вони не Путін. Вони хочуть, щоб час ішов. Щоб він ніс їх із минулого, через сьогодення, у майбутнє. Вони хочуть, щоб людська історія тривала.
А Путін не хоче, щоб вона тривала. Головний його страх у тому, що він помре, а все буде йти далі. Але вже без нього. Раніше, коли цар або вождь помирав, то разом із ним ховали його дружин, коней і рабів. Ці люди і тварини були його майном. Вони існували для нього. Вони без нього втрачали будь-який сенс. Без нього вони були не потрібні. Путін хоче покласти із собою в могилу все людство. Він вважає, що воно йому належить, що без нього людство втрачає сенс.
Якщо правильна формула Володіна “Росія – це Путін”, то Путін її продовжив, сказавши: “А навіщо нам світ без Росії?”. Це означає, що він упевнений: світ без Путіна не потрібен, він має померти разом із ним. Сьогодні українська армія чинить опір не локальній агресії навіженого царя. Вона чинить опір наступу ентропії. Вона захищає час. Вона захищає простір. Вона захищає світ, у якому ми живемо. І тому перемога буде за нами. І ворог буде розбитий. Адже наша справа – права. Слава Україні!
