Гаррі Каспаров: “Я вважаю, що багато проблем, з якими ми сьогодні зіткнулися, – результат того, що ми не були готові розібратися з держбезпекою в 1991 році. Цілком очевидно, що, ліквідуючи імперські інститути, ми повинні також зрозуміти, що КДБ у всіх її іпостасях і назвах – злочинне утворення, місце якому на звалищі історії. Але спершу треба розібратися з тією гниллю, що сховалася за стінами Луб’янки. З моєї точки зору, відкриття архівів має бути здійснене в обов’язковому порядку: ми не можемо йти в майбутнє, не розібравшись із нашим минулим. Ми мусимо з’ясувати, наскільки глибоко щупальця чекістського спрута проникли як у російське суспільство, так і за його межі, чим зробимо послугу багатьом демократіям у світі. Однак я не сумніваюся в тому, що навіть у “прекрасній Росії майбутнього” лунатимуть пропозиції поховати ці чорні сторінки історії, наче ядерні відходи. На мій погляд, нам необхідно розправитися з нашим минулим, не кажучи вже про знесення мавзолею і декомунізацію, щоб його культові пережитки пішли в небуття. 1991 рік – яскраве нагадування того, що відбувається з молодою нестійкою демократією, якщо не обрубати щупальця кадебешного спрута”.
