Європа переживає кризу політичної волі. Її лідери, здається, не готові протистояти виклику, поставленому війною в Україні, і хоча вони зробили деякі кроки в правильному напрямку, їхніх дій украй недостатньо. Більше того, вони не спромоглися сформулювати реальність поточної ситуації – те, що Європа перебуває у стані війни. Вона втягнута в екзистенційний конфлікт із путінською Росією та глобальною авторитарною мережею, яку вона підтримує. Якщо раніше ця війна була розгорнута в гібридному форматі КДБ, то зараз вона ведеться в Україні як тотальне військове протистояння. Її результати визначатимуть не менше, ніж світовий порядок на роки вперед. На карту поставлено те, чи переможуть свобода та демократія, чи вони будуть витіснені зростанням авторитаризму.
Багато в чому цю європейську кризу можна було передбачити. Європейський Союз – це інституція, яка природним чином підносить політиків, які прагнуть до консенсусу та видатні в дипломатії. Але теперішній момент вимагає зовсім іншого алгоритму. Деякі лідери визнають це і змінюють риторику. Минулого тижня президент Фінляндії Александр Стубб різко заявив, що “Україна має бути озброєна до зубів”.
Я щиро погоджуюся, але ми повинні поєднати сильну риторику із сильними діями. Здебільшого європейські лідери продовжують говорити та діяти так, ніби вони правлять у мирний час. Європа все ще веде справи з Росією через середньоазіатських посередників. Вона досі витрачає забагато часу, намагаючись переконати Угорщину прийняти рішення на підтримку демократії. Це продовжує дозволяти лобі Путіна пожинати ділові та політичні успіхи на всьому континенті. Не так діють країни, які воюють. Із раковою пухлиною не ведуть перемовин – її видаляють.
Америка явно не бере участі у боротьбі, або, що ще гірше, діє так, щоб підтримати ворога. Скандал із витоком інформації в Signal минулого понеділка, який іще більше виявив поблажливе ставлення до Європи з боку високопосадовців Трампа, лише підкріпив цю похмуру реальність. Європа не може чекати, поки до влади прийде інша адміністрація, що відновить демократичний порядок. Вона повинна зайняти позицію повної війни і почати вживати відповідних заходів. Я не хочу говорити лише абстрактно бо надто жахлива ситуація, а хочу запропонувати конкретні дії, які можна зробити вже зараз.
Важливо спочатку зазначити, що для різних заходів потрібні різні рівні політичної волі. Зрештою, Європа повинна знайти достатньо сміливості, щоб приймати навіть найскладніші рішення, але, принаймні, почати можна з простих. Перша категорія дій вимагає простого дотримання існуючих правил, гарантуючи, що їх не обходять у спосіб, який підтримує режим Путіна. Друга категорія вимагає взяти на себе певну ініціативу, але забезпечити, щоб вона була повністю в руках Європи.
Третє, найскладніше, вимагає змін міжнародно визнаних правил. Це включає такі заходи, як конфіскація російських грошей, що зберігаються за кордоном, але ми залишимо цю категорію осторонь, тому що Європа навіть близько не готова наполягати на таких змінах. Натомість ми зосередимося на перших двох категоріях, де багато чого можна і потрібно зробити швидко.
Я закликаю європейських лідерів:
Припинити експорт російської нафти через тіньовий флот, що порушує міжнародні екологічні норми.
Припинити непряму торгівлю з російськими компаніями через треті країни.
Забрати послів своїх країн із Москви (не повністю розриваючи дипломатичні відносини, але докоряючи чинному режиму).
Негайно призупинити для Угорщини право голосувати та отримувати фінансову допомогу від Європейського Союзу. (І попередити Словаччину, що вона наступна).
Запровадити перехід на строкову військову службу.
Ужити заходів для припинення діяльності мережі агентів і лобістів Путіна в Європі.
Сформувати повністю незалежний європейський оборонний блок – паралельний НАТО, який зможе діяти за відсутності американського глобального лідерства.
Роблячи вищезазначене, Європа не повинна нав’язувати жодних червоних ліній. Такі кордони невідповідні для часів війни; не може бути заздалегідь визначених обмежень на дії. Натомість має бути готовність зробити все можливе для перемоги – аж до розгортання військ в Україні, якщо це необхідно.
Новий уряд Німеччини матиме багато грошей на витрати, і потенційні бюджети залежать від того, які пріоритети він сформулює. Це момент, щоб чітко визначити, що країна – і континент – борються з екзистенціальним ворогом і повинні бути готові до битви.
Лише якщо Європа збереться і візьметься за цей порядок денний, вона наблизиться до героїчних зусиль, які продемонструвала Україна. Українська кров не дає Путіну знищити демократію як у межах країни, так і за її межами. Але Україні потрібна допомога, і вона потрібна зараз. Зволікати не можна.
Настав час, щоб самовдоволена, застійна Європа активізувалась і діяла відповідно до надзвичайних жертв, на які пішла її сусідка Україна. Це історична можливість для європейськиз лідерів продемонструвати, що Європа може розвиватися та адаптуватися до сучасних викликів і нести факел демократії, тоді як Америка Трампа відмовляється від своїх глобальних зобов’язань.
