За підсумками переговорів у Джидді, Сполучені Штати відновили допомогу Україні та обмін розвідданими. Американська та українська делегації прибули до Саудівської Аравії з планом припинення вогню, який вони мають представити росіянам. З’явився проблиск надії на те, що ми рухаємося до миру. Але я не буду надто оптимістичним: хоч підписання цього документа і може призвести до тактичної перемоги, воно не змінює стратегічних основ ситуації. Зовнішня політика Трампа залишається ізоляціоністською і відверто войовничою щодо союзників США.
Америка відмовляється від своєї ролі в підтримці демократії, поклавши край ліберальному світопорядку, що вважався непорушним. Така політика сягає корінням у політику попередніх адміністрацій – як демократичних, так і республіканських, – що протягом років відмовлялися від зобов’язань США у всьому світі. На зорі змін Європа має взяти на себе зобов’язання і продемонструвати більшу силу – незалежно від того, буде підписано угоду про припинення вогню чи ні. Після невдалої зустрічі Зеленського з Трампом в Овальному кабінеті ми побачили, що Макрон, Стармер, фон дер Ляєн та їхні колеги почали демонструвати обережну європейську рішучість. Я закликаю продовжувати ці зусилля – і навіть більше.
Криза виходить за рамки України, вона стосується не лише тактичних рішень про кількість грошей і озброєнь, які необхідно туди відправити. Ідеться про інфраструктуру безпеки, яку необхідно створити для всього континенту і, по суті, для всього світу. Незважаючи на позитивний експеримент у сфері колективного управління, Європейський союз не може виконувати функцію форпосту у своєму нинішньому вигляді: європейські лідери повинні вийти зі своїх обмежень та об’єднати всі країни Європи, що хочуть брати участь у захисті свободи і демократії. І хоча питання про колективну оборону може виявитися більш цілеспрямованим завданням, широка коаліція демократичних країн, яку створила Європа, повинна вийти за межі континенту. Європі необхідно налагодити співпрацю з Японією, Австралією та Канадою; Європа повинна стати опорою демократії в усьому світі.
Критика і відмова
Нинішня криза залежить не лише від Трампа як особистості та його адміністрації, що перебуває при владі. Вона є наслідком давнього зсуву в американській політиці, що розпочався за президентства Барака Обами. За його правління Америка почала відмовлятися від своїх обов’язків на міжнародній арені, не повністю, але так, щоб створити прецедент в очах його наступників. За Байдена це зрушення стало більш помітним: ми бачили, наприклад, потурання режиму Путіна – і масштабне вторгнення в Україну. Трамп просто доводить цей зовнішньополітичний підхід, що полягає в критиці партнерів і відмові від зобов’язань Америки за кордоном, до крайнощів. І робить він це з властивою йому безсоромною жорстокістю. Європа мала час узяти до відома ці події та відреагувати відповідним чином, але, на жаль, вона досі не виробила адекватної відповіді.
Припускаю, що цей момент істини можна лише вітати, навіть якщо він спричинений жахливою війною в Україні та тимчасовою відмовою Трампа від американських зобов’язань. Ми маємо зрозуміти: Європа теж перебуває у стані війни. І діяти слід відповідно. Війну не виграти консенсусом або дипломатією, ворога можна перемогти, тільки спрямувавши проти нього всі наявні ресурси, причому терміново. Той факт, що Європа досі не вирішила проблему внутрішнього саботажу з боку Угорщини, члена ЄС та НАТО, показує, що вона не налаштована воювати. Водночас Путін розуміє екзистенційний характер конфлікту і користується стратегічною сліпотою своїх супротивників. Він почав війну ще до вторгнення в Україну 2022 року: він вів гібридну війну на всіх фронтах – за допомогою пропаганди, кібератак та операцій під прикриттям – іще задовго до того, як Захід почав прокидатися.
Унікальна роль
Шістдесят років тому генерал де Голль говорив про те, як небезпечно для Європи повністю залежати від Сполучених Штатів. У ті часи активна американська присутність на континенті, звісно ж, була необхідна для підтримання миру. Але попередження де Голля виявилося пророчим. Настав день, коли Америка більше не хоче нести відповідальність за забезпечення свободи в Європі – і європейські уряди зрозуміли, що вони більше не можуть бути заручниками злетів та падінь американської політики.
Завдяки де Голлю Франція відіграє унікальну роль у будь-якому проєкті європейської безпеки завдяки своєму ядерному арсеналу. Тепер вона повинна продемонструвати політичну волю, щоб створити ядерну парасольку для всіх європейських союзників, які бажають брати участь у цьому новому безпековому русі. Захист європейської свободи багато в чому буде рухом Опору – проти зростання авторитаризму, чи то в путінській Росії, чи то в MAGA-Америці Трампа. Геополітичні наслідки створення такого руху або, навпаки, нездатність його створити вийдуть далеко за межі війни в Україні та відіб’ються на захисті свободи і демократії в усьому світі.
Незалежна противага
Європа більше не може дозволити собі цю розкіш – чекати, поки новий американський президент прийде до влади, відновить стосунки і поверне їй безпеку. Вона має стати незалежною противагою новим і небезпечним політичним силам, що загрожують глобальному демократичному порядку. М’якої сили недостатньо – політика і цінності континенту мають бути захищені військовою і промисловою міццю.
Можливо, нинішнє покоління глав європейських держав не очікувало, що на його плечі ляже така важка ноша історичної відповідальності, але не завжди ми обираємо битви – часом вони обирають нас. Я сподіваюся, що європейські лідери впораються. Суми, обіцяні Україні, – лиш крапля у морі необхідної допомоги. Я зберігаю оптимізм з приводу рішучості нового уряду Німеччини протистояти російській агресії, адже майбутній канцлер Мерц дав зрозуміти: він усвідомлює, що Україні потрібні мільярди для захисту, а не мільйони, що їх вона отримує зараз. А Макрон у Брюсселі визнав: Європа не може зупинитися на вжитих заходах – їй необхідно створити надійну і незалежну безпекову інфраструктуру.
Усвідомлення серйозності ситуації важливе, але одного його недостатньо. Я чекатиму, коли Макрон і його європейські союзники виконають свої обіцянки. Не лише через загрозу українському народові, а й заради майбутнього європейського проєкту і збереження глобальної свободи та демократії для наступних поколінь.
Слава Україні!
