Нещодавні президентські вибори в Сполучених Штатах матимуть серйозні наслідки не лише для політичного майбутнього країни, а й далеко за її межами. Дональд Трамп неодноразово висловлював свою неприязнь до ліберального світового порядку. Але цей порядок залишився в минулому, тепер йому загрожує повний крах.
Організація Об’єднаних Націй вже давно є мертвим тілом: її принципи існують лише у вигляді установчих документів. Росія порушила всі базові принципи ООН, проте досі лишається одним із п’яти постійних членів Ради Безпеки. Більше половини членів ООН – недемократичні країни, що тільки на словах підтримують принципи ООН, масово порушуючи права людини.
Студенти-політологи досі зачитують благородні слова Декларації ООН на своїх лекціях з міжнародних відносин, але ці слова вже давно пережиток минулого. Що стосується НАТО, то це в кращому випадку зомбі-організація, яка все ще здається живою, але далеко не повністю функціонує.
Лідери країн НАТО вихвалялися своєю новознайденою єдністю після вторгнення Путіна в Україну, але ці розмови – лиш прикриття для їхнього політичної безсилля. Слова дешеві, тільки дії демонструють справжню силу та єдність. Країни НАТО все ще значною мірою розділені та мають різні уявлення про те, що означає слово “безпека”.
Важко зрозуміти, що об’єднує Фінляндію та Ірландію, Іспанію та Латвію з точки зору безпеки. І ще складніше буде стверджувати, що НАТО все ще діє відповідно до свого уявлення про безпеку, якщо авторитарна Угорщина, яка відкрито виконує вказівки Путіна, залишиться членом альянсу.
НАТО будували як фортецю проти радянської агресії. І тепер сталося саме те, з чим альянс мав боротися, але він виявився абсолютно нездатним дати відсіч. Україна воює практично сама. Європа була неспроможна надати їй належну зброю, не кажучи вже про війська, щоб в України була перевага на полі бою, якої вона так потребує.
Північноатлантичний альянс виявився глибоко неготовим до глобальної боротьби з тиранією. Вирішальні елементи його структури нежиттєздатні в сучасному геополітичному ландшафті. Організація була побудована за вертикальним принципом, в якому Америка відігравала вирішальну роль лідера. Протягом багатьох років президенти США не виконували цієї функції, і Дональд Трамп збирається повністю це змінити.
Ми не можемо з упевненістю сказати, що він робитиме у зовнішній політиці, але його загальний підхід давно зрозумілий. Багато рішень Трампа викликають глибоке занепокоєння, особливо призначення Талсі Габбард очільницею національної розвідки. У 2022 році, коли Габбард була ще членом Конгресу від Демократичної партії, вона поширювала в соцмережах наративи путінського режиму.
Зокрема, називала спроби України стати членом НАТО приводом для агресії з боку путінської Росії та закликала до припинення вогню, позбавляючи Україну права захищати свій суверенітет. Викликає глибоке занепокоєння те, що такого політика тепер можна просувати на посаду з доступом до секретної інформації щодо національної безпеки.
Що ці події означають для Європи? Їй нічого не залишається, крім як прийняти важливі рішення, які вона довго відкладала. У світлі останніх політичних подій Європа має переоцінити свої політичні інститути та їхній внесок у міцний демократичний світовий порядок. Протягом багатьох років континент зосереджувався на власному внутрішньому розвитку та значною мірою покладався на військову підтримку США у зовнішніх справах. Настав час повністю переосмислити це.
Наступного року в Німеччині, після дострокових виборів, найімовірніше, буде новий уряд. Позиція лідера ХДС Фрідріха Мерца не така, як у чинного уряду. Якщо він стане наступним канцлером, то, сподіваюся, не відійде від своєї нинішньої проукраїнської позиції.
Звісно, історичну пам’ять не можна ігнорувати, формулюючи бачення майбутнього, але вона також не повинна затьмарювати те, що має бути досягнуто сьогодні. Нам потрібні інституції, які реагують на поточні кризи, а не ті, що живуть минулим. Європі потрібна армія, і Німеччина повинна відігравати більшу роль.
Тому я закликаю до створення більш надійної європейської військової архітектури, що не буде залежати від американської підтримки. Європа також має переглянути деякі внутрішні політики, наприклад, імміграційну. Якщо основні політичні партії відмовляться від практичної позиції, радикальні партії охоче втрутяться, щоб заповнити порожнечу. Така внутрішньополітична поляризація лише ускладнить пошук консенсусу щодо спільного європейського та глобального майбутнього.
ЄС став сміливим і далекоглядним експериментом у виробленні міжнародної політики. Цей експеримент довів свою послідовність і продуктивність у багатьох сенсах, але не зовсім досяг своїх цілей, особливо коли йдеться про безпеку. Настав час оновлення, щоб ЄС міг повністю розкрити свій потенціал.
Війна в Україні поставила міжнародне співтовариство перед унікальним викликом: контрнаступ не лише проти путінських сил в Україні, а й проти сил авторитаризму в усьому світі. Ми перебуваємо на історичному повороті. Нам потрібні інституції, здатні протистояти цій загрозі.
Я сподіваюся, що європейські лідери впораються з цим викликом, що вони спиратимуться на те, що було вдалим у європейському експерименті, і що вони тверезо оцінять, що саме можна покращити. Без перебільшення, від цього залежить майбутнє миру та демократії.
Слава Україні!
