Співзасновник Форуму вільної Росії виступив на зустрічі російської опозиції The Day After, що проходить під егідою Європарламенту
Одне з дискусійних питань останніх років: війна проти України – це війна Росії чи війна Путіна? Тут можна намагатися інтерпретувати соцопитування в спробах зрозуміти, який відсоток росіян виступає за війну чи проти, але я б інакше подивився на проблему і поставив інше запитання. Чи були формування тоталітарної диктатури і російська військова агресія – об’єктивним підсумком розвитку Росії за 30 років після краху Радянського Союзу? Чи це результат невдалого вибору наступника 1999 року, з усіма наслідками, що звідти випливають? Я схиляюся до першого варіанту. Одразу кілька чинників призвели до сьогоднішньої катастрофи.
Перший: російське суспільство, як і раніше, перебуває всередині імперської матриці. За спиною 500 років імперства з короткими перервами на спроби демократизації країни, і всі ці спроби виявлялися невдалими. На цьому тлі поразка в холодній війні заклала у фундамент російської держави ідею геополітичного реваншу. Назовні це вийшло в Мюнхенській промові Путіна 2007 року, і понад 15 років ми бачимо наслідки.
Починаючи з 1993 року, в Росії йшов процес знищення демократичних інститутів. Розстріл Парламенту в жовтні 93-го, Конституція, написана під Єльцина, фальсифікації на виборах 96-го розвернули Росію в напрямку тоталітаризму, і побудова тоталітарної персоналістської диктатури стала трагічним підсумком деградації країни протягом 30 років. Напад на Грузію 2008 року, Україну – 2014-го і повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року стали закономірним наслідком розвитку путінського режиму.
Фундаментальна проблема Росії полягає в тому, що вона так і не здійснила перехід від архаїчної держави до сучасної національної держави. В архаїчній державі народ не є суб’єктом політичного процесу. І це повною мірою стосується населення Росії. Багато років воно не є суб’єктом політичного процесу і не впливає на ухвалювані владою рішення. Можна сказати: на ухвалювані в країні рішення. Російська нація не сформувалася, оскільки відсутній стрижневий елемент національної ідентичності – спільна відповідь на питання: а хто ми такі? Саме через відсутність розуміння того, хто ми такі, сильніша ненависть до “них”: Заходу, України, Америки, груп усередині Росії… На початку ХХІ століття Росія продовжує залишатися архаїчною державою. Через що, зокрема, у масовій свідомості залишаються нерозділеними такі поняття, як “країна”, “держава”, “влада” та “уряд”. Із цієї причини для багатьох наших співгромадян опозиційність ледь не тотожна зраді Батьківщині. У їхніх очах ті, хто виступає проти влади Путіна, виступають проти Росії, і переламати це сприйняття дуже складно.
Сьогодні гасло “Перемогу – Україні, свободу – Росії!” стало загальним місцем. А Берлінська декларація, що містить ключові пункти, стала об’єднавчою платформою російського громадянського суспільства. Важливо, що російська опозиція намагається знайти відповідь на запитання, що потрібно буде робити після краху путінського режиму. Але також важливо позначити як мету необхідність зламу архаїчної моделі держави – моделі, неконкурентоспроможної в сучасному світі. Росії необхідна побудова сучасної правової національної держави, яка є частиною Вільного Світу. В іншому випадку все закінчиться руйнуванням державності і перетворенням Росії на китайську провінцію. Третього не дано.
