Співзасновник Форуму вільної Росії поділився своїми враженнями від участі в круглому столі російської опозиції в Бельгії
Міркувати про те, як відреагує російське суспільство на позицію того чи іншого політика, який виступає в Брюсселі, щонайменше, безглуздо. Насправді це шкодить, тому що заважає нам сконцентруватися на головному. Багато хто з промовців повторював, як мантру: поки Україна не переможе, у нас узагалі нічого не станеться. Олексій Арестович дуже чітко сказав: необхідна умова – воєнний розгром путінізму. Не просто перемога України, а воєнний розгром, б тільки тоді відкриється вікно можливостей для демократизації Росії.
Але дуже важливо розуміти, що ті, хто був присутній сьогодні в залі, представляють далеко не всю антипутінську опозицію. Є ще ті, хто сьогодні воює, – у Бєлгородській області. Так, я сказав у своєму виступі, що багато чого з того, про що говорять їхні керівники, нам не те що не подобається – категорично неприйнятно. Але там воюють різні люди. Наприклад, Ільдар Дадін – цілком демократична людина. І важливо зрозуміти: на цьому етапі нам дуже важливо перемогти у війні. Я навіть сказав, що Черчилль зі Сталіним вступив у союз, а нам на такі жертви йти не треба. Дуже важлива думка прозвучала в Арестовича: саме поява таких формувань створює на Заході уявлення про те, що війна йде не з Росією, а з путінською Росією.
З’явилася маленька російська армія. Інша. І нехай вона поки що має слабкий вигляд на тлі путінських армад, але, тим не менш, закладено зернятко. Я у своєму виступі сказав, що 18 червня 1940 року, коли нікому не відомий (він тоді ще полковником був, не генералом) Шарль де Голль звернувся до французької нації, за ним узагалі нічого не було, крім віри Черчилля в те, що треба створювати альтернативу. Сьогодні в Брюсселі зібралися люди, чия репрезентативність колективна значно перевершує деголлівську в червні 40-го. Але на Заході не вистачає колективного Черчилля.
Мені здається, зараз ми маємо концентруватися на наступному: як допомогти Україні перемогти. І, не забігаючи далеко вперед, згадати, що одна з тем конференції – The Day After, “Наступного дня”. А наступного дня Росія лежатиме в руїнах. Це абсолютно очевидно, тому що Міністерство оборони, за фактом – бандформування, воює з іншим бандформуванням. Вони з’ясовують стосунки – і ознаки державності в Росії зникають буквально на очах. Цілком очевидно: ті, хто говорить про якісь демократичні процедури наступного дня, живуть у якійсь паралельній реальності. Буде важкий процес відновлення інститутів, угроблених за часів Путіна. І цей процес може зайняти і два роки, і три, ми не знаємо точно, скільки. Але важливо, щоб Європа розуміла, що можна буде зробити. І тут я наполягаю на тому, що європейські санкції – найважливіший інструмент відсікання воєнних злочинців, тих, хто не має в жодному форматі входити до нового переговорного процесу, адже тільки так можна гарантувати, що продемократичні сили зуміють отримати мандат, необхідний для проведення цих болючих реформ. Неважливо, підтримує їх демократичне суспільство чи ні: на жаль, ми не будемо діяти в умовах електоральної демократії. Це якоюсь мірою вимушений захід – визнання військової поразки, репарацій. І ми повинні будемо дати якусь альтернативу російським громадянам, яку вони приймуть як єдиний спосіб порятунку країни. До речі, я б тут пішов далі: не євроінтеграція, а євроатлантична інтеграція – єдиний спосіб у довгостроковій перспективі врятувати Росію від китайського поглинання. Принаймні ті території Росії, на які Китай дуже давно зазіхає і, на жаль, на відміну від ситуації з Росією і Кримом, має величезні історичні підстави говорити про те, що величезні території Росії від Владивостока до Байкалу були китайськими.
Мені здається, починає формуватися розуміння в Європі – що необхідне створення альтернативи. Ці половинчасті кроки: “Давайте спробуємо звернутися до російського суспільства!” тощо – все це в умовах війни не працює, тому що, як говорила сьогодні Марія Снєгова, дуже багато людей переходять на позицію: ну так, Путін не правий, війна злочинна, але ми не можемо допустити, щоб Росія програла. Тобто дуже важливо сьогодні усвідомити: поки Україна не виграє або не почне вигравати, у нас немає шансу достукатися до своїх співгромадян.
Повністю включення Гаррі Каспарова про круглий стіл The Day After у Брюсселі, а також обговорення найактуальніших тем за участю Ігоря Яковенка ви можете подивитися і послухати на каналі Форуму вільної Росії:
