Російська опозиція та експерти з Польщі й України обговорили ідеї, що об’єднують противників путінського режиму та європейських політиків
У Варшаві з ініціативи Форуму вільної Росії відбувся круглий стіл “Центральна Європа в ідеології Кремля”. У ньому взяли участь представники російської політичної еміграції, а також експерти з Польщі та України.
Теми для обговорення ініціатори цієї зустрічі позначили так: “Після повномасштабного російського вторгнення солідарність з Україною об’єднала Польщу, Чехію, Словаччину та країни Балтії. Війна гостро ставить питання про політичний курс Угорщини. За межами Євросоюзу нова ситуація складається для Молдови. Війна також загострює питання про майбутнє Білорусі”.
За оцінкою активістів Форуму вільної Росії, розпочавши повномасштабну війну на сході Європи, Москва пішла на розрив відносин із Заходом загалом і Євросоюзом зокрема. При цьому Кремль розраховує розколоти європейську громадську думку і чекає на “втому від війни”, розраховуючи, що підтримка України зменшиться під впливом внутрішньополітичних чинників у різних країнах Заходу.
У рамках круглого столу відбулися дві панельні дискусії: “Дії Кремля щодо країн Центральної Європи у 2022–2023 рр. Нові загрози та консолідована відповідь на них” і “Війна на виснаження. Оцінки можливостей Росії та перспективи довгострокової підтримки України глобальним альянсом солідарності”.
Кореспондентка Російської служби “Голосу Америки” зв’язалася з деякими учасниками обох дискусій і попросила їх виокремити головні теми, які обговорювалися в польській столиці.
“Захід і європарламентарі чекають від нас цілісної картини того, як ми бачимо Росію в постпутінський час”
Співзасновник Форуму вільної Росії Іван Тютрін зазначив, що головною метою заходу у Варшаві був обмін думками серед польських, українських і російських експертів щодо поточної ситуації з огляду на проблеми європейської безпеки і протидію агресивній кремлівській пропаганді в країнах Центральної та Східної Європи.
“У нас немає підсумкового меморандуму, але будуть публікуватися окремі виступи, де провідні експерти з різних країн зафіксували своє бачення цієї ситуації. І якісь речі під час дискусії були артикульовані спільно”, – зазначив він у бесіді з кореспондентом Російської служби “Голосу Америки”.
Гаррі Каспаров озвучив під час круглого столу своєрідну тріаду тез, що, на його думку, здатні об’єднати всіх противників Володимира Путіна: “Війна – злочинна, режим – нелегітимний, Крим – український”. Це формулювання можна голосно повторювати на Заході, а в Росії його можна в кращому разі лише шепотіти. Що потрібно зробити, щоб воно було втілене в життя?
Іван Тютрін зауважив, що він не став би недооцінювати важливість цих тез для російської опозиції. “Тривалий час крізь оптику польських політиків та експертів російська опозиція виглядала досить суперечливо. Так, були радикальні ланки, але значна частина була не в змозі підтримати територіальну цілісність України і повернення їй Криму”, – нагадує він.
Наразі порядок денний, озвучений на заходах Форуму, про те, що війна може бути закінчена тільки після того, як прапор України буде піднято над Севастополем, на думку опозиційного політика, став загальним місцем. “І Берлінська декларація з цими пунктами, підписана широким колом російських опозиціонерів, означає, зокрема для польських колег, що російська опозиція в цих питаннях визначилася. Це ще раз було зафіксовано, і дуже важливо, щоб, як мінімум, було розуміння, що ми всі стоїмо на цій позиції. Це – вже великий крок уперед”, – упевнений Тютрін.
Якщо ж говорити про реалізацію цих постулатів, то всі учасники минулого круглого столу, за його словами, згодні з тим, що першочерговим завданням має бути військова перемога України, без чого просувати цей порядок денний далі буде вкрай важко.
Згадавши про майбутню на початку червня зустріч лідерів російської політеміграції з депутатами Європарламенту в Брюсселі, він підкреслює, що представники сторони, яка приймає, гарантовано розуміють, що російську опозицію і громадянське суспільство треба слухати, з ними треба працювати, і, незважаючи на жахливі злочини російської армії в Україні, є здорові російські сили, з якими треба не тільки розмовляти, а й дослухатися до їхніх міркувань щодо перебудови постпутінської Росії.
“Тому що один із головних страхів Заходу – це те, що путінський режим завалиться, а на його місці буде чортзна-що – при владі буде який-небудь Гіркін або Пригожин, “неконтрольована ядерна зброя, розпад країни” тощо. Ось від нас Захід у широкому розумінні цього слова, і європарламентарі зокрема, чекають чіткого плану цілісної картини того, який це все зрештою матиме вигляд, як ми бачимо Росію в постпутінський час. Це – один з головних меседжів для Європарламенту”, – розповів співзасновник ФВР.
І додав, що в технічному плані майбутня зустріч у Брюсселі буде спрямована на вибудовування довгострокової системи взаємодії між європейськими інституціями та російською опозицією.
“У російського населення немає запиту на демократизацію”
Один з учасників варшавського круглого столу ФВР, адвокат і правозахисник Микола Полозов, перед його початком припустив, що під час дискусій колеги спробують виробити основні тези протидії ідеологічному тиску путінського режиму на країни Східної Європи, що особливо важливо в контексті російсько-української війни.
“Саме представники російського громадянського суспільства розуміють, як саме працює путінська пропаганда і як їй важливо протистояти”, – підкреслив Полозов.
У своєму коментарі для Російської служби “Голосу Америки” він пояснив, що успіх контрпропагандистської кампанії залежить насамперед від того, на які сегменти масової свідомості вона буде спрямована.
“Якщо ми звернемося до історії, наприклад до часів Холодної війни, то згадаємо, яких зусиль Захід докладав для того, щоб на коротких хвилях мовити на територію Радянського Союзу. Ми прекрасно пам’ятаємо і “Голос Америки”, і “Радіо Свобода”, і “Бі-Бі-Сі”, і “Дойче Велле”, й інші ресурси контрпропаганди, які були кинуті на цю роботу.
Зараз, коли у громадян Росії є доступ до інтернету, вони можуть будь-яку інформацію отримувати. Незважаючи на зусилля влади щодо заборони якихось окремих сайтів та інших джерел інформації, у всіх є VPN, і всі можуть цим користуватися”, – вважає адвокат і правозахисник.
Головне ж питання, на його думку, полягає в засобах подачі об’єктивної інформації та у складі цільової аудиторії, оскільки ті російські громадяни, які особливо піддаються впливу кремлівської пропаганди, найімовірніше, не реагуватимуть на ті відомості, що суперечать сформованій у їхній свідомості картині світу. До такої аудиторії Полозов зараховує насамперед людей старшого покоління. “Якщо ж ми говоримо про молодь, то тут необхідно використовувати сучасні засоби доставки масової інформації, які є – соціальні мережі, TikTok тощо. Ми бачимо, що в цьому напрямку практично жодної роботи не ведеться”, – констатував учасник дискусій ФВР. І підкреслив, що російська влада теж усвідомлює важливість ідеологічної обробки підростаючого покоління зі шкільної лави, якщо не з дитячого садка. І ресурсу протистояння цьому всередині самої Росії явно недостатньо.
Тому Микола Полозов наголосив на важливості політичної волі в правлячих колах країн Заходу, без чого, на його думку, протидія агресивній російській пропаганді, яка заявляє про “війну НАТО проти Росії” і про те, що росіяни й українці насправді – “один народ”, який намагаються посварити “ворожі зовнішні сили”, не буде успішною.
“Серед російських опозиціонерів є думка, що, мовляв, коли ми візьмемо владу, ми, умовно кажучи, перемкнемо тумблер в Останкіно в інше положення, то люди відразу повірять нам, і все буде чудово. Але навіть якщо уявити собі гіпотетичну ситуацію краху путінського режиму в разі приходу якихось демократичних сил, ми розуміємо, з яким запеклим опором “мовчазної більшості” зіткнеться нове керівництво країни. У російського населення немає запиту на демократизацію, ми не говоримо про незначний відсоток людей, які вважають, що західний курс ближчий їм і кращий. Ідеться про велику частину росіян, які в постпутінську епоху з теплотою згадуватимуть путінські роки”, – попереджає співрозмовник “Голосу Америки”.
І нагадує про те, як важко проходила трансформація свідомості німців після поразки у Другій світовій війні. Така ж серйозна, вдумлива робота, за його оцінкою, має бути і в Росії в разі падіння путінізму. І позитивний результат через деякий час буде можливий тільки за умови залучення серйозних ресурсів.
“Питання про Угорщину існує, але не воно зараз є центральним”
Викладач Карлового університету в Празі Олександр Морозов оцінює ситуацію в так званій новій Європі так: є група країн, які надають Україні велику моральну і політичну підтримку. До цих країн експерт відносить держави Балтії, Польщу, Чехію і якоюсь мірою Словаччину. “Але й загалом Європейський Союз залишається всередині глобального альянсу підтримки України”, – додав він у коментарі для Російської служби “Голосу Америки”.
При цьому Морозов зазначає, що є різниця в дипломатичній позиції різних країн. І питання не лише в Угорщині, яка часто блокує чергові пакети антиросійських санкцій ЄС, а й у тому, чи проявлять достатньо послідовну позицію Франція та Німеччина? “Якщо вони це зроблять, то й решта країн Євросоюзу почуватиметься впевнено надалі. Тому питання про Угорщину існує, але не воно зараз є центральним”, – вважає політолог.
На уточнювальне запитання, чи можна чекати від Німеччини і Франції чергових “нападів путін-ферштеєрства”, він, не вагаючись, відповідає: “Звичайно ні! У такій формі це зараз неможливо ні в Німеччині, ні тим більше у Франції, де його ніколи й не було. Питання в наступному – сама підтримка України і рух у напрямку її перемоги може бути різного ступеня інтенсивності. І якщо позиція країн Центральної Європи дуже чітка, бо тут питання екзистенціальне – Росія прямо загрожує їхній безпеці, і вони готові йти далі, жодного компромісу для них немає, – то от у “локомотивів Європейського Союзу” спостерігається багато різноманітних політичних опцій щодо цієї агресії”.
І робить висновок, що, хоча, зараз тут, безсумнівно, спостерігається європейська єдність у справі підтримки України, але, тим не менш, є і певна тривога щодо майбутньої позиції цих двох країн, які мають у своєму розпорядженні найбільші економіки ЄС.
