Альфред Кох: Жодного іншого сенсу у цієї війни нема
Минув триста п’ятдесят четвертий день війни. Судячи з карт ISW (як, утім, і з інших карт), ситуація на фронті за добу не дуже змінилася. Є певне просування росіян на північний захід від Бахмута. Але воно прогнозувалося. А в іншому — нічого нового…
Я вже й сам не знаю, кого слухати: одні говорять, що російський наступ уже йде, інші — що ще ні. Треті формулюють так туманно, що їх узагалі неможливо зрозуміти. На кшталт того, що наступ розпочався, але це якийсь попередній наступ, він іще не досяг свого апогею тощо. Як в анекдоті про крокодилів, які “літають, але низенько-низенько”.
Коротше, треба чекати. Думаю, до кінця місяця стане зрозуміло: буде російський наступ чи він уже фсьо… А може, він, як перманентна революція у Троцького, — триває завжди? І вчора він був, і сьогодні, і завтра — також буде… У зв’язку з цим я запропонував би розділити типи путінського наступу на дві категорії: простий наступ і негативний наступ.
Путінська концепція перманентної війни передбачає, що з початком звичайного наступу (ordinarius) йде захоплення території противника. Але щоб війна була перманентною, не можна захоплювати всю територію. Інакше війна припиниться. Тому його має змінити негативний наступ (negans). А потім знову — ordinarius. І знову negans. Так виходить sine fine bellum — нескінченна (перманентна) війна.
Це жодним чином не проєкт вічного двигуна (perpetum mobile)! Путін — людина з університетською освітою, і тому знає, що побудувати вічний двигун не можна. Отже, у його двигуна є пальне: це людські життя. Їх він і кидає в топку цієї своєї вічної війни.
Спитати б: а навіщо йому вічна війна? А вічна, безперервна війна йому потрібна для того, щоб нескінченно правити Росією. Так склалися обставини, що віднедавна Путін може перебувати при владі тільки поки війна триває. Щойно війна закінчиться — його вб’ють. Або свої, або чужі. У будь-якому разі ризик такого результату зависокий, аби ризикувати. Тому війна повинна йти завжди.
Усі ми вже добре знаємо Путіна. Погодьтеся: хіба він стане вагатися, обираючи між тим, щоб залишити трон і піти під суд (а потім — на ешафот), або, натомість, кинути в топку війни кілька дивізій і покерувати Росією ще місяць-два? Ось він і кидає людей у топку… Туди-сюди, наступає — відступає, потім знову: наступає — відступає… І так поки не скінчаться люди. А як скінчаться, то й правити ніким буде. Ось тоді він і залишить трон. Його до того моменту і судити буде нікому. Як, утім, і стратити…
Не чекайте від нього миру. Він його не хоче. Його пропозиції миру “з урахуванням реалій” — це очевидне свідчення того, що він не хоче жодного миру. Ну посудіть самі: його “реалії” полягають у тому, що він оголосив своєю територію, яку навіть не зміг завоювати! Якщо це “реалії”, то що таке тоді “маячня”?
Нехай уже путінські дипломати закликають до “миру з урахуванням путінської маячні”. Так буде хоча б чесніше. А чому б їм, справді, не сказати Україні й усьому світові правду: Путін геть збожеволів, але якщо ви хочете миру, то мусите йому потурати і віддати частину території України разом із людьми, які її населяють. Інакше він ніколи не зупиниться і продовжуватиме це смертовбивство.
При цьому, щоправда, ми не можемо вам гарантувати, що він, отримавши цю частину території, не забажає ще чогось. Це цілком може статися. І тоді ми знову до вас прийдемо і говоритимемо про це. Бо інакше він знову почне війну…
Утім, він її і не припинить, оскільки вона вічна і безперервна. І тому його нові хотілки підуть, без сорому казка, одразу вслід за старими, якщо навіть ви їх задовольните.
Ця війна — повне безумство. Вона не має жодного сенсу. Це навіть не загарбницька війна. Це не війна за відновлення якоїсь величі або статусу. Це чортзна-що. Просто продовження агонії прогнилого путінського режиму ціною смерті сотень тисяч людей. І найстрашніше, що всі це розуміють. Усі знають правду: жодного іншого сенсу у цієї війни нема.
Путін захопив російський народ у заручники. І навіть підступніше: він підкупив найаморальнішу і найбільш безмозку частину народу і з її допомогою взяв у заручники інших. І ця аморальна і безмозка частина народу (під ніком “силовики”) тепер відправляє заручників на смерть.
Путін каже світові: або ви виконаєте мої вимоги, або я буду вбивати заручників по тисячі осіб на день. Навіть більше: я буду підставляти цих заручників під ваші кулі. Це ви їх будете вбивати!
І не біда, що у мене мало зброї і вона нікуди не годиться. Так навіть краще! Адже через це ви вб’єте ще більше заручників — і це буде ваш гріх, а не мій. Гачок-то натискаєте ви! Можете не натискати, а натискаєте. Свободи волі ще ніхто не скасовував… А чого б вам не виконати мої вимоги? І люди б залишилися живі… Подумаєш, якісь території! Там уже й людей нема, і все розбомблено до біса. Погоджуйтеся, чого вам варто? Ну ж бо, ну…
Я не знаю, як би я вчинив на місці українців. Але, слава Богу, не мені це рішення ухвалювати. Це не моя земля, і не мені вбивати заручників. І не мені ризикувати власним життям. І не мої друзі та рідні гинуть у цій путінській бійні.
Тому я заздалегідь згоден з тим рішенням, які приймете ви, українці. Я вважаю глибоко аморальними будь-які поради українцям на цю тему від будь-кого. І так вважаю не лише я. Учора Байден назвав Путіна “різником і військовим злочинцем”. А Держдепартамент прямо заявив, що “Київ буде сам ухвалювати рішення про готовність до діалогу з Москвою. Вашингтон підтримує намір України відновити свою територіальну цілісність із Кримом і Донбасом включно”.
Позиція ж України — не секрет: жодних переговорів із терористом. Усі жертви цієї війни — на його совісті. А наша справа — права. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами.
Слава Україні!
